Ці жінки загинули внаслідок «безпечного аборту», ​​проте феміністки не організовують протестів на їхній захист.

Міжнародний день безпечного аборту, який відзначають 28 вересня, активно святкували проабортні рухи, а також особи, які отримують великі прибутки від цього виду діяльності. Прихильники (чи прихильниці) абортів марширували в Кіто, Дубліні, Парижі, Мехіко та Брюсселі. Будівлі підсвічували зеленим кольором (кольором, прийнятим в Аргентині як символ безпечного та легального аборту), вода у фонтанах переливалася смарагдовими відтінками, а навіть женевський фонтан Же-д’О (Jet d’Eau) світився зеленим.

Організація Women’s Global Network for Reproductive Rights (Жіноча глобальна мережа за репродуктивні права) взяла під свій патронат цю подію і вже виступила патроном 400 акцій у 85 країнах.

Цьогорічне гасло звучало так: Солідарність у дії: сприяння репродуктивній справедливості та нагальне зміцнення систем охорони здоров’я з метою забезпечення комплексної допомоги у сфері абортів.

Звучить це не як гасло, яке вигукують на вулиці, а радше як назва грантової заявки. Можливо, саме в цьому й полягає задум.

Вибір цієї дати не є випадковим. 28 вересня 1871 року Бразилія ухвалила Lei do Ventre Livre — закон про свободу утроби. Це були часи рабства — дітей, народжених рабинями після його ухвалення, визнавали вільними людьми, попри те, що їхні матері залишалися в рабстві.

Понад сто років потому, у листопаді 1990 року, бразильські делегатки, які брали участь у V Encuentro Feminista (V Феміністичній зустрічі) у Сан-Бернардо, Аргентина, запропонували скористатися цією річницею і зробити її регіональним днем боротьби за легалізацію абортів. У 2011 році кампанія набула глобального масштабу, а нинішню назву отримала у 2015 році.

Міжнародний день безпечного аборту зовсім не встановлений Організацією Об’єднаних Націй. Це власна ініціатива проабортних неурядових організацій, які цинічно використали річницю, пов’язану зі звільненням дітей із рабства, щоб перетворити її на день святкування свободи вбивати ненароджених дітей.

У той час як Європа підсвічує зеленим кольором відомі будівлі, а Латинська Америка заповнює вулиці зеленими хустками, існує також інша група жінок, про яких майже не говорять. Цілковита тиша! Ніхто не підсвітить для них фонтан. Ніхто не пройде маршем Парижем з їхніми фотографіями!

Це жінки, які зробили безпечний аборт і вже ніколи не повернулися додому.

Покійна Лексі Арґуельйо (Lexi Arguello) — їй було 18 років, коли вона зробила аборт методом розширення та видалення вмісту матки (D&E), який подавали як звичайну процедуру. Вона не вижила!

Покійна Ейпріл Ловері (April Lowery) — їй було 29 років. Під час аборту в медичному закладі, який працював легально, сталося проривання матки. Вона померла!

Покійна Тіа Арчіва Паркс (Tia Archeiva Parks) — їй було 26 років, коли вона зробила легальний вакуум-аспіраційний аборт у першому триместрі вагітності, який проводив ліцензований фахівець. Вона померла!

У рекламних матеріалах цієї інформації немає.

Прихильники абортів намагаються переконати, що такі випадки смерті трапляються рідко. Можливо, це твердження приносить певне полегшення, коли статистику обговорюють за конференційним столом. Однак правда звучить зовсім інакше, коли саме твоя донька, сестра, дружина чи мати стає тим рідкісним випадком. Цифри створюють враження, що все впорядковано й прозоро, але імена конкретних померлих матерів докорінно руйнують цю картину.

Покійній Кіші Марі Аткінс (Keisha Marie Atkins) було 23 роки, коли вона пройшла багатоденну процедуру штучного спричинення пізнього аборту. Спочатку зупинили серцебиття плода. Потім зупинилося і її тіло. Вона вже не вийшла з цієї абортної клініки власними силами.

Покійній Калінді Коллінз (Kalynda Collins) було 32 роки, і вона була матір’ю двох старших дітей. В абортній клініці Cherry Hill Women’s Center їй розширювали шийку матки за допомогою стрижнів із ламінарії, хоча раніше в неї була на них алергія. У неї виник анафілактичний шок, а судова справа, яка стала наслідком цього, стала публічною інформацією. Тепер же настала тиша!

Покійній Джеймі Лі Моралес (Jamie Lee Morales) було 30 років. Вона прийшла на аборт до легального закладу, де переривання вагітності провели методом D&E. Вона померла, залишивши родину, яка чекала на неї.

Покійній Кріі Ервін-Шеппард (Cree Erwin-Sheppard) було 24 роки, коли в Мічигані вона зробила вакуум-аспіраційний аборт і — під час того самого візиту — їй встановили внутрішньоматкову спіраль. Через деякий час вона втратила свідомість і померла. Згодом протестувальники почали носити плакати з її зображенням, тому що хтось подбав про те, щоб про неї хоча б на деякий час пам’ятали.

Покійній Даймонд Вільямс (Diamond Williams) було лише 18 років. Вона була на шостому тижні вагітності, коли зробила аборт у закладі Carolina Center for Women у Шарлотті. Вона хворіла на діабет, через що належала до групи підвищеного ризику. Попри це, лікар, який виконував аборт, провів процедуру. Через чотири дні розтин виявив геморагічне бронхопневмонічне запалення легень, а також залишки тканин, що залишилися в матці. Її матері довелося боротися за отримання доступу до її медичної документації.

У день, присвячений святкуванню так званої комплексної допомоги у сфері абортів, бракує багатьох молодих жінок, бо їх уже немає серед живих.

. 

Покійній Дженніфер Маккенні Морбеллі (Jennifer McKenna Morbelli) було 29 років. Вона була на 33-му тижні вагітності, коли звернулася до абортної клініки ЛеРоя Каргарта (надзвичайно безжального лікаря, який проводив аборти) у Меріленді для так званого пізнього аборту. У неї почалася кровотеча, і її чоловік став вдівцем.

Покійній Тоні Рівз (Tonya Reaves) було 24 роки, коли у 2012 році вона зробила аборт методом D&E у закладі Planned Parenthood of the Loop у Чикаго. Вона кілька годин кровоточила, перш ніж потрапила до лікарні. Одужання, на яке всі сподівалися, так і не настало.

Покійній Дженніфер Маккенні Морбеллі (Jennifer McKenna Morbelli) було 29 років. Вона була на 33-му тижні вагітності, коли звернулася до абортної клініки ЛеРоя Каргарта (надзвичайно безжального абортника) у Меріленді для так званого пізнього аборту. У неї почалася сильна кровотеча, і її чоловік став вдівцем.

Покійній Тоні Рівз (Tonya Reaves) було 24 роки, коли у 2012 році вона зробила аборт методом D&E у закладі Planned Parenthood of the Loop у Чикаго. Вона кровоточила протягом багатьох годин, перш ніж потрапила до лікарні. Одужання, на яке всі сподівалися, так і не настало.

Покійній Карнамайї Монґар (Karnamaya Mongar) було 41 рік, коли вона переступила поріг абортної клініки Керміта Ґоснелла (ще одного безжального абортника) у Філадельфії. Її смерть настала внаслідок передозування заспокійливих препаратів. Вона померла не тому, що аборт був незаконним, і не загинула в підпільному кабінеті — про такі випадки ми чуємо, коли прихильники абортів хочуть налякати законодавців і схилити їх до скасування чергових заходів безпеки. Вона померла в абортній клініці, діяльність якої не припинили державні інспектори. Пізніше прокурори назвали клініку Ґоснелла будинком жахів.

Випадок Монґар становить серйозну проблему для спрощеної картини, яку нам сьогодні нав’язують. Нас хочуть переконати, що легальний аборт є безпечним, а нелегальний — небезпечним.

. 

Смерть Монґар не вписується в цю схему, тому такі випадки замітають під килим. Вони мають зникнути, їх не повинно існувати! Так само, як Лексі, Ейпріл, Тіа, Кіша, Калінда, Джеймі Лі, Кріі, Даймонд, Дженніфер і Тоня.

Жодна з цих жінок не померла внаслідок ухвалення парламентом закону, який захищає життя. Вони померли через систему, якої вимагають учасниці проабортних маніфестацій. Феміністки вимагають загальнодоступних абортних клінік, пізніх абортів на вимогу та скасування періодів на роздуми перед прийняттям рішення. Вони також хочуть ліквідації будь-яких заходів, що захищають життя.

Їхні вимоги відрізняються залежно від країни, але напрямок залишається той самий. У суверенних державах, де діють норми, що захищають життя, як-от у Польщі, вони вимагають легалізації абортів. Безпідставно стверджують, що легалізація означає безпеку.

Там, де аборт уже легальний, вони вимагають послаблення запобіжних заходів. А там, де прогресивним середовищам уже вдалося послабити або скасувати ці заходи безпеки, вони вимагають збільшення фінансування та дозволу на аборт на пізніших етапах вагітності — аж до самих пологів включно.

Залишається питання: навіщо стільки декорацій, крику й маніфестацій? Якщо — як стверджують захисники абортів — аборт є чимось звичайним, медичною та безпечною нормою, то навіщо цей Міжнародний день безпечного аборту? Навіщо привласнювати річницю ухвалення закону, який звільняв дітей із рабства? Звідки ці хустки, зелені фонтани, комплекти інформаційних матеріалів, скоординовані марші, маніфести та попередження про зростаючі фашистські сили?

Такий спектакль потрібен тому, що реальність набагато складніша й похмуріша, ніж гасла, які вони проголошують. Їм доводиться приховувати факти: звернення до відділень невідкладної допомоги, медичну документацію та результати розтинів.

Є матері, які поховали своїх дочок, і чоловіки, які поховали своїх дружин. Є діти, які втратили матерів. І є конкретні імена.

Перелічені вище померлі жінки: Лексі (18 років), Ейпріл (29), Тіа (26), Кіша (23), Калінда (32), Джеймі Лі (30), Кріі (24), Даймонд (18), Дженніфер (29), Тоня (24), Карнамайя (41) — це лише приклади. Насправді їх дуже, дуже багато. Їх брехливо запевняли, що аборт — це не проблема, що вони перебувають у цілковитій безпеці. Вони повірили цій брехні й заплатили за це найвищу ціну — своїм життям. Інші роками мовчки страждають.

Абортний бізнес підтримує фікцію про безпечний, бо легальний, аборт. Він ретельно приховує випадки смерті та численні ускладнення. За це платить довірлива, покинута жінка, яка повірила їм. Про це потрібно пам’ятати, коли ми знову побачимо на наших вулицях блискавки та феміністок, які кричать, із мертвими обличчями та сумними очима, вимагаючи безпечного, легального права вбивати зачатих дітей.

Джерело: Life News, oprac. własne wg. artykułu Raimundo Rojasa 

Переклад та редагування власні