Deutsch (Deutschland) 
Українська (Україна) 
Русский (Россия) 
Polski (PL) 
English (United Kingdom) 
Церква навчає моральної істини про відповідальне батьківство та материнство і захищає її від хибних поглядів і тенденцій, що дуже поширені у наш час. Чому Церква продовжує це робити? Хіба вона не усвідомлює проблем, що піднімаються тими, хто радить їй поступитися у цій сфері і хто навіть намагається переконувати її надмірним тиском, якщо не погрозами?
Відповідальне батьківство і материнство
Тепер у цьому “Листі до сімей” час порушити два тісно пов’язані питання. Перше, більш загальне, стосується цивілізації любові; друге, більш конкретне, розглядає проблему відповідального батьківства і материнства.
Ми вже сказали, що одруження породжує особливу відповідальність за спільне благо, спочатку подругів, а відтак – сім’ї. Це спільне благо створюється людиною, цінністю особи і всім, що представляє міру її гідності. Ця реальність є частиною людини у кожній соціальній, економічній і політичній системі.
У сфері подружжя і сім’ї ця відповідальність з багатьох причин стає ще вимогливішою. Душпастирська конституція Gaudium et Spes (“Радість і надія”) справедливо говорить про “підтримку гідності подружжя і сім’ї”. Собор розглядає цю підтримку як обов’язок, що лежить і на Церкві, і на державі. Проте у кожній культурі цей обов’язок лежить, в першу чергу, на особах, що з’єднані у подружжя, творять окрему сім’ю. Відповідальне батьківство і материнство виражає конкретне зобов’язання виконати цей обов’язок, який набуває нових ознак у сучасному світі.
Відповідальне батьківство і материнство особливо і безпосередньо стосується моменту, коли чоловік і жінка, єднаючись в одну плоть, можуть стати батьками. Це особливо цінний момент у їхніх міжособових стосунках і їхньому служінні життю: вони можуть стати батьками – батьком і матір’ю – даючи життя новій людині. Два виміри подружнього союзу, об’єднувальний і дітородний, не можуть бути штучно розділені без шкоди для найглибшої істини самого подружнього акту [31].
Дорогі сім’ї, проблема відповідального батьківства і материнства становить невід’ємну частину “цивілізації любові”, яку я зараз хочу з вами обміркувати. З того, що вже було сказано, зрозуміло, що сім’я – основа того, що Папа Павло VI назвав “цивілізацією любові” [33], висловом, який увійшов у вчення Церкви і тепер став звичним. Сьогодні важко уявити твердження Церкви або про Церкву, яке б не згадувало про цивілізацію любові. Цей вислів пов’язаний з традицією домашньої Церкви у ранньому християнстві, але він має особливе значення для сьогодення. Етимологічно слово “цивілізація” походить від слова civis (громадянин) і наголошує на громадянському чи політичному вимірі життя кожної людини. Але найглибше значення терміну “цивілізація” не лише політичне, а радше стосується людської культури. Цивілізація належить до людської історії, бо вона відповідає на духовні та моральні потреби людини. Людина, створена на образ і подобу Божу, отримала світ з рук Творця разом із завданням формувати його на свій власний образ і подобу. Сповнення цього завдання дає початок цивілізації, яка, врешті решт, є нічим іншим, як “гуманізацією світу”.
У певному значенні цивілізація означає те саме, що культура. І таким чином, можна говорити також про культуру любові, навіть незважаючи на те, що краще дотримуватися сучасного загальновідомого вислову. Цивілізація любові, у її теперішньому значенні, натхнена словами соборової конституції “Радість і надія”:
https://er.ucu.edu.ua/items/99b7fbeb-1557-4169-98bb-b75e4eb88e02
[Za: vaticannews.va/pl, opoka.org.pl, zdj. vaticannews.pl]