Є дати, які нагадують нам не лише про минуле, а й про відповідальність за майбутнє. Для Польщі 22 жовтня — одна з таких дат.
Однак цього року важко відзначати цей день без гіркоти. Усього за два дні до того Сейм ухвалив рішення, які, на думку Польської Федерації Рухів Захисту Життя, суттєво послаблюють захист життя дітей до народження.
22 жовтня 1978 року відбулася урочиста інавгурація понтифікату Івана Павла ІІ. Через п’ять років Апостольська Столиця проголосила Хартію прав сім’ї, яка нагадує про права та гідність кожного її члена, зокрема дитини до народження. У 2016 році Сейм встановив цей день як День прав сім’ї. Нарешті, 22 жовтня 2020 року Конституційний трибунал постановив, що положення, яке дозволяло аборт через тяжку хворобу або інвалідність дитини, не відповідає Конституції Республіки Польща.
Усі ці події об’єднує переконання, що гідність людини не залежить від її віку, стану здоров’я, фізичних можливостей чи обставин, за яких вона приходить у світ.
Слова, які не втратили свого значення
У червні 1991 року, під час паломництва до Польщі, Іван Павло ІІ у Кельцях-Маслуві говорив про зачату дитину, що вона ніколи не є ні непроханим гостем, ні агресором. Ці слова прозвучали в країні, яка переживала величезні суспільні та політичні зміни. Тоді Папа нагадував, що свобода вимагає відповідальності, а її мірилом є також ставлення до найбільш беззахисних.
Через шість років у Каліші він переконував, що право на життя — це не лише питання релігійних переконань, а основоположне право людини. Він також застерігав перед цивілізацією, яка відкидає найслабших.
Сьогодні ці слова звучать особливо сильно.
19 жовтня Правління Польської Федерації Рухів Захисту Життя звернулося до парламентарів із закликом не позбавляти захисту життя найслабших. Наступного дня Сейм ухвалив два закони, спрямовані на обмеження кримінальної відповідальності за певні діяння, пов’язані з абортами, а також на повторне дозволення абортів через тяжку хворобу або інвалідність дитини.
Для Федерації Життя це болісне рішення, яке викликає глибокий спротив. Неможливо погодитися із ситуацією, коли встановлення діагнозу тяжкої хвороби стає підставою для іншого ставлення до людського життя.
Водночас за кожним драматичним діагнозом стоїть конкретна дитина, її мати, батько та вся родина. У такі моменти батькам потрібні не лише слова співчуття, а й реальна допомога: діагностика, лікування, перинатальна опіка, психологічна підтримка та впевненість у тому, що вони не залишилися самі.
Захист життя дитини та турбота про її матір не є протилежними цілями. Це єдина відповідальність, від якої держава й суспільство не можуть відмовитися.
Пам’ять зобов’язує діяти
Річниці мають велике значення. Вони допомагають зберігати пам’ять про людей, події та цінності, які формували нашу спільноту. Але самих урочистостей недостатньо. Найпрекрасніші слова про гідність людини втрачають сенс, якщо ми не вміємо втілювати їх у конкретні рішення та дії.
Історія пам’ятатиме не партійні інструкції й не політичні розрахунки. Вона запам’ятає рішення людей та їхні наслідки. Однак відповідальність за життя не закінчується одним голосуванням, так само як вона не починається й не завершується правовими нормами.
Тому Федерація не збирається обмежуватися протестами та заявами. Нам потрібна послідовна робота над законодавчими рішеннями, реальною допомогою сім’ям і налагодженням співпраці між усіма, кому близький захист людського життя.
Однією з найближчих нагод для такої роботи стане засідання Парламентської групи на захист життя та сім’ї, заплановане на 5 листопада о 15:00. Воно буде присвячене загрозам, пов’язаним із сурогатним материнством. Польська Федерація Рухів Захисту Життя підготувала для цієї зустрічі конкретні законодавчі пропозиції щодо захисту гідності, життя та прав жінок і дітей.
Це окрема проблема, але в її основі лежить те саме запитання: чи завжди людина є метою наших дій, чи вона може стати об’єктом чужих рішень та інтересів?
Зобов’язання, яке залишається чинним
У Каліші в 1997 році Іван Павло ІІ особисто подякував Федерації Рухів Захисту Життя за її діяльність. Для нашої організації, яка діє з 1992 року, це залишається особливою миттю в її історії.
Однак ми не сприймаємо ці слова як історичну відзнаку, якою достатньо пишатися. Передусім ми приймаємо їх як зобов’язання продовжувати працювати, навіть тоді, коли результати не приходять швидко, а політичні рішення викликають розчарування.
Тоді Папа звернувся до захисників життя з простим закликом: «Стійте на сторожі життя».
Майже через тридцять років він залишається актуальним. Ідеться не про те, щоб лише згадувати Івана Павла ІІ, а про те, щоб сміливо й послідовно брати на себе відповідальність, про яку він говорив.
Адже майбутнє не будується самими спогадами. Його будують рішення, щоденна праця та готовність ставати на бік тих, хто сам не може себе захистити.
Джерело: PFROŻ
Переклад та редагування власні





Deutsch (Deutschland)
Українська (Україна)
Русский (Россия)
Polski (PL)
English (United Kingdom)
