Україна: Франківськ. Проект “Наставництво” шукають друзів для дітей-сиріт

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 
Найдорожче для людини – це її сім’я. Батьки вчать нас ходити, говорити, готують до дорослого життя. Проте не всім пощастило мати рідних...В Івано-Франківську є безліч дітей, які з тих чи інших причин залишились сиротами, або позбавленими батьківського піклування. Важке життя у сиротинці без батьківської любові і тепла, змушує таких дітей передчасно дорослішати. Проте найважче випробування їх чекає за стінами дитбудинку, де вони залишаються сам на сам зі своїми проблемами, зовсім не готові до самостійного життя. Сумна статистика свідчить, що дуже багато вихованців дитбудинків не можуть впоратися і потрапляють до в’язниць, спиваються, стають наркоманами…

В Івано-Франківську є безліч дітей, які з тих чи інших причин залишились сиротами, або позбавленими батьківського піклування. Важке життя у сиротинці без батьківської любові і тепла, змушує таких дітей передчасно дорослішати. Проте найважче випробування їх чекає за стінами дитбудинку, де вони залишаються сам на сам зі своїми проблемами, зовсім не готові до самостійного життя. Сумна статистика свідчить, що дуже багато вихованців дитбудинків не можуть впоратися і потрапляють до в’язниць, спиваються, стають наркоманами…

Побороти таку жахливу статистику і дати шанс дітям-сиротам відчути себе потрібними покликаний проект «Наставництво».

В чому полягає суть наставництва і як працює цей проект, в розмові з кореспондентом Бліц-Інфо розповів заступник голови Комісії у справах родини Івано-Франківської Архиєпархії УГКЦ о. Юрій Прилепський.

За словами отця Юрія, ідея проекту виникла понад 4 роки тому у Львові, потім проект «Наставництво» перейшов у місто Червоноград, відтак у Самбір-Дрогобич, а півтори роки тому цю ініціативу перейняла Івано-Франківська Архиєпархія УГКЦ.

«Проект полягає не у тому, щоб знайти родину, адже це дуже далекоглядно. Насамперед у цьому проекті ми хочемо знайти для дитини друга. Адже кожен з нас потребує розуміння, підтримки, допомоги, поради і друг є саме для того. Саме тому ми шукаємо для конкретної дитини конкретного друга. Його юридично нічого не зобов’язує. Наставник просто має не менше року, бодай раз в тиждень відвідати цю дитину, поспілкуватися, допомогти зробити уроки, можливо якщо є дозвіл дирекції прогулятися з дитиною, кудись з’їздити, помолитися. Навчити їх елементарних азів», – пояснює священик.

Таким чином, переконує отець Юрій, ці люди ідуть служити ближньому. Адже як сказав Блаженніший Святослав: «Той хто служить сироті чи бідному виконує найбільшу справу».

«Ми хочемо цим діткам донести поняття родини, хочемо засвідчити, що вони є частиною родини. В цей рік Божого Милосердя церква нагадує нам діла милосердя. Адже ми довкола себе маємо багато потребуючих і самі є потребуючими. Сьогодні ми допомагаємо комусь, а завтра самі потребуватимемо допомоги. І наставництво є найкращим доказом і виявом діл милосердя щодо конкретних осіб – дітейякі ще не сформовані і не можуть собі зарадити»

За час діяльності проекту «Наставництво», є вже перші серйозні здобутки. Зокрема о. Юрій Прилепський розповідає, що найбільшим досягненням проекту є те, що одна наставниця всиновила трьох дітей.

«Це велике чудо, за півтори роки існування проекту в нашій Архиєпархії. Ця жінка протягом десяти років не могла мати дітей і вирішила долучитись до проекту, щоб подарувати своє тепло дитині-сироті. Набула відповідні навики, знання і вирішила всиновити трьох дітей з однієї сім’ї. Мав нагоду з нею спілкуватися і хочу запевнити, що щасливішої людини не бачив», – з посмішкою розповідає священик. 

Загалом в проекті вже є близько 50 вишколених наставників. Коли наставники пройшли навчання, психологи працюють з дітьми і тоді конкретну дитину обирають під конкретного наставника. Пари формуються за допомогою спеціальних тестів, також психологи звертають увагу на спільні уподобання та темперамент. Зараз уже є близько 20 сталих наставників, які відвідують дітей.

«Дітки дуже різні від 10 років до випускників. Цього літа за сприяння небайдужих, ми звозили наставників з дітьми в заповідник Древній Галич. Стараємося показати їм світ трішки кращим. Я колись для себе осмислив, що наше життя як розмальовка. Спочатку вона чорно-біла і стає привабливою тільки коли набирає кольорів. Малюнок стає гарним, на який хочеться дивитись. Так і ми намагаємося розмалювати дитячий світ кольоровими барвами. Робимо це через Христа, через мир і любов».

Звичайно, що не всі, хто загорається бажанням стати наставником доходять до мети. Отець Юрій розповідає, що буває по-різному. Хтось холодніше до цього ставиться і коли побачить, що дитина спочатку його не сприймає може здатися. Комусь бракує терпеливості і любові, а хтось не може перебувати у сиротинці. Часто наставники бачать нерозуміння, конкуренцію і сльози, а деколи просто чує до себе запитання «Чи ти маєш родину і чому я не маю?»

«Хтось з наставників може дати на це відповідь, хтось може це терпеливо знести, а хтось не може цього винести і відмовляється. Буває по-різному, адже діти там є набагато дорослішими ніж діти в сім’ях. Тому відповідник 10 до 10 років є нерівноцінний. Життя змушує цих дітей бути набагато самостійнішими».

За словами о. Юрія Прилепського, бувають різні моменти і доводиться по ходу їх вирішувати. Не раз наставник зустрічається з тим чого не вчили і не знає як вчинити. Для того наставники мають зустрічі раз на місяць, щоб обговорювати труднощі і виклики з якими зустрічаються, адже нерідко наставник наставнику може щось порадити з власного досвіду.

Якраз на одну з таких зустрічей і потрапив кореспондент Бліц-Інфо. Варто зауважити, що серед наставників люди різного віку, статі та становища, проте їх об’єднує любов до дітей.

Пані Марія є наставницею з досвідом, адже вже більше року веде свою підопічну. Жінка розповідає, її завжди хвилювало, що десь є самотні дітки яким потрібна любов. І коли почула про «Наставництво», не роздумуючи записалась.

«Коли нас познайомили з нашими підопічними, було відчуття, що ми їх самі обирали. Адже наставники і діти дуже підходили один одному. Проте наші відносини важко назвати опікою,швидше дружбою. Ти маєш в серці ще одну людину, за яку хвилюєшся, дбаєш. І навіть якщо не виходить дуже часто зустрічатися такі слова як: «Я дякую, що ви в мене є», показують що ти зробила правильний вибір».

Наставниця згадує, що давно відвідувала сиротинці, але це було в загальному, а їй хотілося конкретно випромінювати свою любов. Усиновлення пані Марія вважає дуже відповідальним кроком, а от наставництво дало можливість їй поділитись своїм теплом, допомогти дитині в якої нікого немає рухатись по житті порадами і підтримкою.

«Моя Христинка зараз має 19 років, а тоді якраз закінчувала школу. І хоча вона дуже чемна та комунікабельна, проте все ж це був перехідний вік, закінчення школи і вона потребувала підтримки. А зараз Христинка поступила вчитися, має хлопця, дуже подорослішала в думках, вчинках. Навіть сьогодні з нею переписувалась і вона мені дуже гарну пораду дала, підтримала. Звичайно були різні моменти і переживання, проте ми це подолали разом. Зараз я для неї є подругою, яка підтримає у проблемах. Вона дзвонить, все мені розповідає, ділиться переживаннями».

Пані Марія радить всім не боятися долучатися до проекту і не шкодувати своєї любові чи часу. Адже страх нас часто заганяє у такі рамки, що ми можемо не використати свій резерв закладений Богом.     

Серед наставників є і студенти. Зокрема дівчина Діана, вже має досвід спілкування з дітками соціально-реабілітаційного центру і з радістю розповідає, як це чудово бути їхнім другом.

«Діти завжди викликали у мене бажання працювати з ними і допомагати їм. Проте на проекті я зустрілася зі страхом, адже не уявляла як усе буде відбуватися. Та після перших навчань я зрозуміла, що потрібно не боятися і зробити перший крок, підійти до дитини, поговорити з нею увійти в її життя. Хоча перший раз дитина може не відповісти будь-якою взаємністю. Так може бути і вдруге, однак коли ти втретє приходиш, дитина вже чекає тебе біля порога. І насправді це дуже важливо дати їм розуміння що вони комусь потрібні.

Дівчина розповідає, що з дітьми важко говорити на визначені теми. Бувало що вони просто читали оповідки Бруно Ферреро і ділилися асоціаціями, говорили про мрії, про секрети.

«Діти мені відкрилися і стали зовсім іншими. Вперше вони були дуже замкнуті, дещо налякані не знали що я від них хочу. Проте, згодом вони вже очікували зустрічі. Одного разу мені не вдалося прийти і наступного разу вони так активно цікавились чому мене було, що сталося, чи я прийду знову. У них з’явився страх, що я можу не прийти. Коли ми почали з ними розмовляти на різноманітні теми, вони почали змінюватися, у них в очах з’явився блиск, вони почали питати те що їм було цікаво. Вони навчали мене кататися на гойдалці, хизувалися своїм вмінням робити якісь спортивні трюки, відкривали свої секрети . Могли купкою налетіти і обняти. Я бачила в їх очах щирість і те що вони цього потребують і настільки збагачувалася їх енергією, що це не я їм віддавала свою любов, а вони мені».

Діана пояснює, що старші діти дещо важче ідуть на контакт, оскільки вони упереджено ставляться до чужих. Вважають, що вони тебе можуть навчити багато чому.  Проте це ті моменти, які потрібно пройти разом, щоб вони зрозуміли, що наставник не ворог, що розуміє і хоче стати другом. Щоб дитина знала, що в неї є подруга, яка приходить саме до неї.

«Ми постійно спілкуємося в соцмережах, переписуємося. Коли в них був випускний, вони телефонували мені і радились за плаття, висилали фото з випускного. Ці діти дуже щирі, коли ти до них відкриваєшся. Коли ти заходиш і вони всі починають тебе обнімати, сміятися, а найменші просяться на руки ти розумієш, що цей час вартує того».

Звичайно, що під час навчального року, важко знайти час, щоб і з друзями зустрітись і повчитись і з діток відвідати. Проте Діана запевняє, головне це мати бажання. Наприклад її друзі спочатку вирішили разом з нею відвідувати дітей, а тепер вже й самі хочуть записатись на проект.

Тож, якщо ви хочете поділитися своїм теплом з дітками у яких немає сім’ї і стати для них другом, вам потрібно до 25 листопада цього року зателефонувати за номером 097 711 78 05​ диякон Ярослав Ілюк, або 066 419 31 39 о. Юрій Прилепський та записатись на проект. Навчання для наставників буде проводитись 2-3 та 9-10 грудня 2016 року.

Czy chcesz otrzymywać informację internetową na temat obrony życia w kraju i na świecie na swojego osobistego e-maila?
Zapisz się!

Twój adres e-mailowy jest u nas bezpieczny, nikomu go nie udostępniamy, ani go nie publikujemy.