Human Life International - Polska

Polski serwis pro-life

Білорусія: Аборт очима акушера-гінеколога: сповідь лікаря

Я завжди вірила в чудеса, знала, що найкращі надії виправдовуються і мрії збуваються, треба тільки вірити. Але я стала гінекологом. Бути гінекологом вважалося дуже престижним. До групи набирали або тих, хто мали найвищі бали, або по блату. І ось я, вирішивши випробувати долю, подала документи саме туди.

Моєму здивуванню не було меж, коли виявилося, що мене зарахували до цієї групи, яка складалася всього з 6 осіб. Ми вчилися допомагати жінкам в різних ситуаціях, рятувати життя, відновлювати її репродуктивний потенціал і, звичайно ж, – допомагати виносити і народити дитину, тобто “бути свідками великої таємниці появи нового життя”.

Наша професія дуже багатогранна, потрібно багато знати і вміти, швидко орієнтуватися в нестандартній ситуації і прийняти єдино правильне рішення. Загалом, труднощів вистачало. Була і одна нескладна технічно, але чомусь дуже неприємна операція – аборт. Але все залежить від того, де будеш працювати. Можливо, взагалі не доведеться стикатися з цією операцією. З юнацьким максималізмом я думала, що зможу вмовити всіх жінок, які прийдуть на аборт, не робити цього, а якщо ж не вдасться, тоді від проведення аборту можна буде відмовитися. (Найцікавіше, що те ж саме думають і сьогоднішні лікарі інтерни, акушери-гінекологи.)

Попрацювати мені вдалося всього 2 тижні, потім було 2 декретних відпустки поспіль. Я розуміла, що дорога в стаціонар для мене закрита. Але в пошуках місця я все-таки обійшла всі стаціонари, почула ввічливу відмову і стала шукати роботу в жіночих консультаціях.

На дільниці, де я почала працювати, головним питанням, з яким приходили жінки, була вагітність – бажана або небажана. Багато було тих, хто ставали на облік у зв’язку з вагітністю, так само багато було і тих, хто не бажали її зберігати. Переривання вагітності на моїй сільській дільниці було просто “методом контрацепції”, 2-3 вакуум-аспірації в день – звичайне явище. Ця операція, яку я вважала найпростішою і незначною в тому великому мистецтві акушерства, якому ми навчалися і якої я думала уникнути, стала в моїй практиці основною. Вдосконалюй техніку, роби її, і всі задоволені: начальство, тому що перевиконується план по операціях, і жінка, яка, як їй здається, позбавляється від зайвих проблем. Всі задоволені, крім однієї єдиної людини. І ця людина – ти сама. Але кого це цікавить, кому зараз легко? “Ти знала, куди йшла, і знала, з чим тобі доведеться мати справу, треба було йти в терапевти”, – чула я міркування гінекологів, коли мова йшла про чиєсь небажання робити аборти. Я не помітила, як стала просто маленьким гвинтиком добре налагодженого механізму.

“Тобі що, важко зробити вакуум-аспірацію? – питала я себе. – Ні, нескладно”. “Але ти ж хотіла розповідати жінкам правду про аборт, його наслідки!” – згадувала я свої ж міркування. Так, я намагалася, але коли біля твого кабінету черга в 30 осіб, про повноцінну бесіду мова взагалі йти не може. По дорозі в операційну, бувало, скажеш кілька фраз, але нашим жінкам цього явно недостатньо, їх голими руками не візьмеш і нагадуваннями про негативні наслідки для здоров’я не налякаєш. Але якщо це звичайна операція, як вважають багато гінекологів, технічно нескладна, чому тоді відмова від неї так болісно сприймається колегами? “Хочеш чистенькою залишитися!”- чула я від колег. Відмовся я від кольпоскопії, яку не в усіх жіночих консультаціях роблять, ніхто б слова не сказав. Значить, щось тут не так, значить, не мене однієї кішки на душі шкребуть.


На прийом приходить багато “випадково” вагітних, робота триває. Дні минають швидко, але потім наступають ночі, ось це найстрашніший час: якийсь непроханий “перекладач” починає перекладати з медичної мови: плодове яйце 2 см – це дитина 4-5 тижнів, вакуум-аспірація плодового яйця – це вбивство дитини 4 -5 тижнів. Навіщо мені це знати, мені зранку на роботу! На роботі все те ж саме, вдивляюся в обличчя колег, не знаходжу ані тіні розчарування в професії. Щасливі! Як їм це вдається?

Потім знову ночі одкровень, потім до одкровень приєднуються страхи за дітей! Усе! Жити з цим неможливо, з цієї шизофренію треба кінчати! Але як? Розповідаю чоловікові, він не може зрозуміти, що мене турбує: державна медична установа, які вбивства? У нас все по закону, нічого вигадувати! Я ходила на сповідь, на службу, нічого не допомагало.
Я стала схожою на зомбі, відчувала себе живим мерцем.

 

Вдень я робила свою роботу, потім зі страхом чекала ночі, але, хоча б можна було поплакати, поки всі сплять, якщо прокинешся від кошмарів. На щастя, думок про суїцид не було, але я можу зрозуміти стан людини, що зважується на такий крок. Одного разу, повернувшись додому раніше за всіх, від безвиході я розридалася, і тут майнула думка: адже є гінеколог, яка вже не робить аборти, і навіть знаю, у кого можна попросити номер її телефону. Я подзвонила Гапоненко Ларисі Костянтинівні. Не пам’ятаю, про що ми говорили, я проревіла більшу частину розмови, але після цього мені вперше стало легше, першу ніч спала спокійно. У мене з’явилася НАДІЯ, і це було головне!

 

Але відмовитися від проведення абортів, грунтуючись тільки на кодексі лікарської етики, я не могла, мені б відразу нагадали про мої службові обов’язки. Залишалося шукати порятунку в релігії. Так я стала християнкою. Більше ніхто не міг змусити мене зробити аборт! Але не тільки приналежність до Христа врятувала мене від гріха. Зміна в моєму житті стала можливою завдяки надзвичайній людині, завідуючій нашої консультації – Ірині Миколаївні Мезенцевій. Вона могла б поставити мене перед вибором: або робиш що потрібно або не працюєш, і я б вже не працювала. Але вона цього не зробила, вона мені дозволила не робити аборти. Я як і раніше працюю гінекологом, люблю свою професію і свій колектив, який проявляє до мене терпимість.
Ви знаєте, що сталося, крім того, що я стала спокійно спати ночами? Я знову вірю в чудеса і в те, що мрії збуваються і надії виправдовуються.

Чудесами я називаю 28 збережених життів за трирічний період, завдяки консультуванню перед вакуум-аспірацією в жіночій консультації. З березня цього року чотирнадцять жінок відмовилися від аборту в лікарні № 2, де ми проводимо передабортне консультування. Це заслуга цілої команди, що складається з 20 осіб, волонтерів організації “Порятунок немовлят”, серед них 5 лікарів-гінекологів. З вересня цього року ми почали просвітницьку роботу з учнями 10-11 класів середніх шкіл Гомеля – говоримо про цінності людського життя.

Проводиться багато іншої роботи, зокрема, щодо зміни законодавства – відстоюємо право лікаря відмовлятися від операції аборту, про скасування соціальних показань до абортів. Сподіваюся, наш лист, спрямований Палату представників, буде розглянуто, і закон буде на нашому боці.
Рано чи пізно бажання відмовитися від проведення абортів прийде до кожного лікаря-гінеколога. Але, звичайно, краще, щоб це відбулося раніше, адже тоді життя кардинально змінюється, і не тільки для нас, але і для наших близьких. Хочеться, щоб у кожного лікаря була можливість відмовлятися від операції аборту і жити вільно і щасливо.

Ольга Нестерова, лікар акушер-гінеколог вищої категорії, ЖК філії №1 ГУОЗ «Гомельська центральна міська поліклініка»

Пролайф Белорусь  Ольга Нестерова

 

Джерело: https://www.rodyna.org.ua/2020-9-24-3/?fbclid=IwAR1bxU-vX17-38NItd92WhRr-KmnH2Rq9ZIOCJ_szLMTSQWrAYdTtuml3QU

 

 

 
Czy chcesz otrzymywać informację internetową na temat obrony życia w kraju i na świecie na swojego osobistego e-maila?
Zapisz się!

Twój adres e-mailowy jest u nas bezpieczny, nikomu go nie udostępniamy, ani go nie publikujemy.