Human Life International - Polska

Polski serwis pro-life

„Про скількох новонароджених вона піклувалася і скількох мам підтримувала – це таємниця Божа.”-СВЯТА ЖАННА БЕРЕТТА МОЛЛА: Нескорена вірність. Таємниця покликання

 („Із допомогою та благословенням Бога ми зробимо все, щоб наша нова сім’я була маленькою світлицею, в якій Ісус царюватиме над нашими почуттями, бажаннями і справами”).

...Жанна відбуває прощу до Люрду, після повернення пише: „Я поїхала в Люрд, щоб запитати у Пресвятої Діви, що мені робити: їхати на місії чи вийти заміж…”
Богородиця вміє чути своїх дітей: Жанна одержує відповідь через свого сповідника: ”Створи свою сім’ю. Існує велика потреба у хороших матерях. Якщо одружуються тільки дурноголові, звідки візьмуться християнські родини?”

Подружжя для Жанни це насамперед любов, яка не шукає свого. Так, будучи свідомою тої радості, яку дарує їй Господь, вона усвідомлює відповідальність за щастя іншої людини, насамперед перед Господом:

У книзі Наталі Назар “Свята Жанна Беретта Молла. Таємниця покликання. Нескорена вірність” розповідається про життя італійської жінки, лікаря, матері, яка подарувала життя своїй дитині ціною власного, залишившись вірною Богові у материнському покликанні...

http://gbook.lviv.ua/index.php?route=product/product&product_id=1760

 

Жанна живе в цьому світі!… Однак для неї шлюбний перстень завжди був знаком подружньої любові та вірності, святим нагадуванням про красу і обов’язки покликання. Подружжя це покликання до материнства. Жанна не бере на себе функції Бога, визначаючи що на її думку буде добре а що ні… Вона не висуває претензій чи виступає з пропозиціями внести поправки до Декалогу, мовляв : світ змінився…. Для неї давати життя це брати участь у ділі творення, це давати його на хресті, як Христос. Народжувати у терпінні. Для неї Слово Боже це фундамент. Це все! Без людської корективи…

 

СВЯТА ЖАННА БЕРЕТТА МОЛЛА

„Наше щастя на землі та наше вічне щастя залежить від того, як ми йдемо за нашим покликанням. Якби, намагаючись реалізувати наше покликання, ми повинні були б померти, – цей день був би найкращим у нашому житті”
Св. Жанна Беретта Молла

СІМ’Я. СИЛА ПРИКЛАДУ
Можливо когось це і здивує, але виявляється, що великі люди, як правило, приходять на світ у найзвичайнісінькій сім’ї, де часто на сніданок задовільняються горнятком кавового напою без молока та кусником чорного хліба…
Сім’ї Беретти Молли ніколи „не світило” потрапити в список не те що найбагатших а просто заможних родин Італії. Однак, вони мало здавали собі з цього справу. Пересічний добробут родини притаманний Італії початку ХХ століття… Тут ніколи не було розкоші а коли час до часу з’являлося щось у надлишку, воно ніколи не залежувалося, оскільки кожен з тієї сім’ї пам’ятав, що навколо є ближні з якими треба поділитися. Брак матеріального тут завжди покривався повнотою довіри у Боже Провидіння і загалом це виливалося у спільній молитві подяки щовечора.
Батько Жанни Беретти – Альберто, з багатодітної родини, залишився сиротою в ранньому дитинстві згодом став касиром у „COTONIFICIO Cantonі”. Мама, Марія де Мікелі, родом з Мілану, теж з багатодітної родини. В юності прагнула піти до монастиря, однак сповідник будучи добрим знаряддям в руках Святого Духа дав їй зрозуміти, що сім’я в її житті це місце її освячення. Вона прислухається…
Господнє Провидіння звело стежки цих двох молодих людей і вони одружилися в Мілані теплою італійською осінню 1908 року, 12 жовтня. Живучи живою вірою і свідомі того, що Богові вони нічого дати не можуть, вони вирішили з любов’ю і вдячністю приймати все, що дасть їм Добрий Небесний Отець. А Небеса справді були для них щедрими і тому в глибокому переконанні про те, що Бог знає, що робить, вони жертовно прийняли, як найцінніший дар, тринадцятеро дітей. П’ятеро з них померли у дитинстві. Восьмеро виросли і бачивши на прикладі власних батьків, що життя це насамперед служіння, всі вони теж стали на стежку посвяти Богові і ближньому, кожен щоправда, згідно свого покликання і обдарувань:
Франческо – індженер- механік;
Фердинандо – лікар-хірург;
Енріко в монашестві о.Альберто (капуцин) – лікар-хірург;
Жанна – лікар-педіатр (про неї розповідь);
Вірджінія (монахиня-місіонарка в Індії) – лікар-хірург;
Дзіта – фармацевт, науковець;
Джузеппе – інженер і священик.
Батьки Жанни дотримувалися Статуту Св. Франциска Асизького для мирян. Просякнуті духом цього святого жебрака, вони приймали убогість і простоту, як своїх рідних сестер. Пресвята Євхаристія була справді їх Щоденним Хлібом, Євангеліє – Джерелом і тому без доступу до академічної освіти, вони осягають найповнішу і найглибшу засаду педагогіки: приклад це не один із методів виховання а єдиний можливий. Через те в цій сім’ї ніхто ніколи нікого до нічого не змушував: батьки просто залишали щоденно сліди на снігу тієї стежки, котра вела до храму на щоденну Службу Божу, а діти ступаючи у ці залишені сліди, зростаючи, щоразу глибше усвідомлювали, якою великою ласкою є мати справді віруючих батьків.

СВІДЧЕННЯ ЖАННИ ПРО БАТЬКІВ:
„Мої святі батьки – такі чесні й мудрі. Тією мудрістю, що є відблиском їхньої душі – доброї , справедливої, богобійної”.

СВІДЧЕННЯ ІНШИХ ДІТЕЙ ПРО БАТЬКІВ:
„Тато вставав щоранку о п’ятій, щоб брати участь у Службі Божій. Ніхто не був зобов’язаний ходити на Службу Божу щодня, але мама вміла так ніжно будити нас, що це спонукало нас молитися Господу. Вранці мама проводжала нас до церкви на Службу Божу і своїми словами допомагала нам готуватися до Святого Причастя й подяки; тато також допомагав нам молитися під час недільної Божественної Літургії. Ніколи крик чи спалахи гніву не потурбували спокою сім’ї. Атмосфера дому багата спокоєм і миром, але не без справедливих докорів та необхідних покарань у потрібний час і в потрібному місці. Наші батьки були суворі, але пояснювали нам усе, щоб переконати нас. Наш дім був сповнений гармонії. Це чудово – мати таку численну сім’ю: радості ніколи не бракувало. Тим, хто не переживав нічого подібного важко це зрозуміти. Вчитися радіти разом, страждати разом; допомагати одне одному в труднощах життя і навчанні. Наш тато вчив нас виявляти велику турботу про осіб похилого віку, покинутих чи нужденних.
Мама завжди купувала хліба з надлишком, щоб дати його бідним котрі стукали у двері. Багато молилася, щоб мати хоча б одного сина священика.
Якщо залишалося трохи грошей, ми всі знали дуже добре що їх віддадуть, щоб допомогти тим, хто має менше ніж ми. Коли ми хотіли щось нове, тато, перше ніж купити, завжди питав, чи це справді необхідно. Увечері в сім’ї молилися вервицю. Старші брати – з татом, стоячи перед статуєю Пресвятої Діви, що стояла на фортепіано. Найменші – сидячи поряд з мамою, і частенько ми засинали! Тато читав молитву-посвяту сім’ї Пресвятому Серцю та Св. Йосифові, покровителю родин”.

ДИТИНСТВО ТА ЮНІСТЬ ЖАННИ. ВИРІШАЛЬНИЙ МОМЕНТ: РЕКОЛЕКЦІЇ
Перше Святе Причастя, до якого Жанні допомагає приготуватися її двадцятирічна сестра Амалія… Від тепер щоранку, без огляду на погоду, вона разом з мамою ітиме до церкви, щоб прийняти Ісуса до свого серця. Шкільні роки проходять в школі під проводом сестер монахинь. Жанна зростає у своїй вірі гармонійно, поєднуючи навчання, молитву та відпочинок. Коли їй виповнилося 8 років вона згідно латинського обряду приймає святу тайну Миропомазання. У дванадцять років записується в „Azione Cattolica”, організацію, яка була заснована 1868 році двома італійськими юнаками.
У своєму зверненні до жіночої молоді, Святіший Отець Пій ХІІ, промовляє: ”Відбудуйте суспільство на християнських підвалинах, відновіть повагу та шану до Євангелія та його моралі; відновіть сім’ю повернувши шлюбу його сакраментальну гідність, подружжю почуття своїх обов’язків і свідомість своєї відповідальності. Утвердіть на всіх рівнях суспільства правильне розуміння влади, дисципліни, поваги до суспільних установ, взаємних прав і обов’язків людської особи. Ось ваш завтрашній день. І для цього – молитва, приклад, завжди готове милосердя, допомога, підтримка принижених і засмучених, досконале виконання своїх обов’язків: у сім’ї, на роботі в суспільстві. Програма: „Діяльність – молитва – жертва”. Ідеал з гідно вчення Святішого Отця Пія ХІІ для жіночої молоді: Євхаристійна побожність, апостольська діяльність, героїчна чистота.
”Прагніть до висот, любі дівчата” – закликав цей папа і Жанна прагнула; польотом своєї віри манила у Висоту тих, кого зустрічала на дорозі життя.
У 1937 році сім’я переживає важкий удар: смерть 26-річної Амалії, яка будучи взірцем християнського життя, немов ангел, приносила мир і радість, насамперед своїй родині. Смерть провокує хворобу батька, передчасний вихід на пенсію та переїзд сім’ї до Квінто (близько Генуї). Саме тут навчаючись у сестер доротейок в 1938 році з 16 по 18 березня Жанна бере участь у реколекціях організованих отцем єзуїтом Аведано. Ці духовні вправи стали опорним пунктом на її життєвому шляху. Саме на них вона утверджується у світоглядних цінностях і зачерпнувши із скарбів Церкви іде далі, дозріваючи у своєму життєвому покликанні, щоб згодом принести щедрі плоди любові.
Свої рішення Жанна занотувала в маленькому зошиті під назвою „Пам’ятки та молитви”. Ось дещо з нього:
„Приймаю святе рішення робити все заради Ісуса. Кожну свою справу, кожну свою неприємність жертвую Ісусу.
Приймаю рішення заради служіння Богу не ходити більше в кіно, якщо не знатиму заздалегіть, що це можна дивитись, що фільм цнотливий і не непристойний, не аморальний.”
Краще померти ніж скоїти смертельний гріх.
Хочу боятися смертельного гріха, як змії і знову повторюю: готова краще померти тисячу разів, ніж образити Господа.
Промовляти „Богородице Діво” щодня, щоб Господь дарував мені хорошу смерть. Молю Господа, щоб дав мені зрозуміти Його велику милість.
Молити Господа, щоб відправив мене до Раю. Завжди говорити, що боюся туди не потрапити, – так молитимусь і з Божою поміччю увійду в Царство Небесне з усіма святими й іншими святими душами.”
У її серці є велика любов і довір’я до Пресвятої Богородиці. Жанна складає свою молитву посвяти Пренепорочній Діві Марії. Ось вона: „О Маріє, у Твої материнські руки вручаю себе і віддаюся повністю, впевнена, що отримаю те, про що Тебе прошу. Маю довір’я до Тебе, бо Ти моя ніжна Мати, довіряюся Тобі, бо Ти – Мати Ісуса. Віддаюся цій довірі, впевнена, що буду вислухана в усьому; з цією довірою в серці вітаю Тебе, моя Мати, моя довіро, посвячую себе Тобі повністю, молячи, щоб Ти пам’ятала, що я Твоя, що Тобі належу; зглянься наді мною і захисти мене, ніжна Маріє, в кожний момент мого життя віддавай мене Своєму Синові Ісусу.”
„О Ісусе, обіцяю Тобі підкоритися всьому, що Ти допустиш, щоб сталося, дай мені тільки знати Твою волю.”

СВІДЧЕННЯ ШКІЛЬНИХ ПОДРУГ ПРО ЖАННУ:
Жанна мала віру таку заразливу, що через короткий час усі, хто її відвідував, відчували потяг до Церкви. Хотіли з більшим жаром брати участь у християнському житті – завдяки її прикладу. Крім ранкової Служби Божої вона поверталася пополудні на Вечірню та ввечері на молитву вервиці”.
„Пам’ятаю її, її м’який характер, усміхнене обличчя, глибокий погляд, що виявляв урівноважений дух, чисту душу, благородне серце, готове все прийняти з прихильністю. Зі своїми приятельками була доброю і готовою допомогти. Не дозволяла судити або критикувати вчителів. Не хотіла, щоб говорили погано про інших, і якщо хтось пробував це робити, відразу давала знак, щоб припинили.”

МОЛОДІСТЬ: ТЕРНЯ І КВІТИ… АПОСТОЛЬСЬКЕ СЛУЖІННЯ
„Бог наніс сильний удар , але це був удар любові” Св. Тереза з Ліз’є
Утверджена Божою правицею на реколекціях у віці 16 років, за короткий час Жанні випаде надпити з чаші терпіння, яку подасть їй та ж сама любляча десниця Отця:
1938 рік Жанна змушена перервати навчання в ліцеї через погіршення стану здоров’я, цей час використовує допомагаючи мамі та під мудрим керівництвом свого сповідника зростає у духовному житті. Через рік вона продовжить навчання але починається війна а з нею насувається поволі тінь ще одного удару: 1942 рік – смерть мами, якій було лише 53 роки. Жанні лише 20. Горе прибиває і святих… Горе збирає всю родину, яка втішається надією, що мама вже одержала нагороду з рук Того, Якому віддала на служіння все своє життя, залишивши своїм дітям світло прикладу і духовний заповіт: замість квітів для свого похорону вона просила зробити пожертву для місій отців капуцинів а також ці слова: „Любіть тата і не залишайте його самого. Намагайтесь усі бути в сім’ї якомога частіше. Якщо Господь вас закликає на служіння – йдіть, але якщо хтось залишається вдома – нехай робить це, щоб бути з татом. Будьте вірні Ісусу, шануйте Пресвяту Діву, св. Йосифа та св. Франциска. Пробачте мені, якщо скоїла якесь зло, і моліться за мене. Гаряче вас усіх обіймаю.”
Пройде чотири місяці і родина знову збереться разом, цього разу біля домовини батька… Після важких втрат сім’я Беретта переїздить до батьків тата у Мадженте, тут Жанна знайомиться із однією монахинею – сестрою Маріанною Мерегаллі, яка подарувала дівчині насамперед материнське розуміння.
Війна накладає свій тягар на плечі сім’ї, як мільйон іншим: арешт німцями брата Франческа, який триває три тижні, втеча до Швейцарії двох інших братів-лікарів, які будучи офіцерами італійської армії не хотіли воювати разом з німцями в будь –який спосіб ставши їхньою жертвою.

1942 рік отримавши хороший атестат зрілості Жанна записується на факультет медицини й хірургії Міланського університету. Навчання чергується молитвою: в ранці Служба Божа, ввечері – молитва на вервиці. Молодість час для краси і руху. Жанну приваблюють гори: вона сходить на вершину рішуче і з такою ж рішучістю на лижах спускається в долину…
Звичайно як у кожному житті поряд журби іде радість, Жанна радіє радістю своїх найдорожчих: 1946 року брата Джузеппе висвячують на священика, вона промовляє з піднесенням духа до своїх подруг: „Співаймо й радіймо подруги мої. Сьогодні Господь має на одного слугу більше – ще один інструмент у Його руках для освячення душ і для Слави Божої.” Через два роки свячення отримує брат Енріке. Ставши місіонером їде в далеку Бразилію; згодом шлюб Фердинандо і успішне завершення навчання сестри Вірджинії.
Жанна усвідомлює, що бути християнином, це бути апостолом. Ії життя є апостольством, вона дає можливість Христові діяти в ній:
– серед дівчат” Католицької Акції”. „Так, працювати, жертвувати собою, – не для того щоб справити хороше враження, а лише для Слави Божої… Сіяти, невтомно кидати наше маленьке сім’я. Не задумуватися занадто, що станеться. І якщо ми зробили все, що могли, але без успіху, приймемо це з покорою; поразка добре прийнята апостолом, який зробив усе, щоб досягти успіху, корисніша для спасіння ніж сам успіх… Спасти світ ніколи не було легко – ані для Сина Божого, ані для апостолів. Я сказала вам, що „Католицька Акція” означає „жертва”;
– за студентською лавою. На деяких лекціях з анатомії професор висловлюється брутально. Як вияв протесту Жанна сідає з двома подругами за перший стіл безпосередньо перед професором і коли він вдається до надмірної брутальності реагують зажуреним виглядом. Такою поведінкою дають професорові зрозуміти необхідність контролювати свої слова. Це виявилось результативним!
– у суспільстві. Жанна стає педіатром, спонукана не лише любов’ю до дітлахів, але щоб ближче бути до мам і розуміти їх, як жінка. Вона допомагає матерям, котрі мають народжувати подолати страх, непевність і прийняти нове життя як дар Божий і плід подружньої любові.
До неї приходять також дівчата, що хочуть зробити аборт. І тут у цьому м’якому характері проявляється Скеля Переконання: ”Ти прийшла саме до мене, тоді як я абсолютно проти! Хіба ти не знаєш, що ображаєш Господа?”
Жінці, яка боялася цинічних коментарів безбожного оточення з приводу її вагітності і була старшою за неї, Жанна відповіла, дозволю собі сказати, в стилі Т. Шевченка: „А на громаду наплюй брате вона капуста головата.”
До неї приходять люди, хвороба яких є наслідком їх аморального життя. Вона терпить від цього та переконливо і рішуче наполягає на зміну поведінки, немов пророк. Ось її роздуми про покликання лікаря: ”Робімо добре те, що від нас залежить, і вивчаймо добре нашу науку. На сьогоднішній день існує гонитва за грошима. Будьмо лікарями віри. Не забуваймо про душу хворого. Ми, що дістаємо певне визнання, будьмо уважні, щоб не спаплюжити ним душу. То була б зрада. Наша місія не закінчується коли ліки вже не потрібні: є ще душа, яку треба вести до Бога, і наше слово, що було б авторитетне….Щоб побачити Ісуса серед нас, знайди стількох медиків, скільки жертвують собою заради Нього.”
Жанна щаслива у своєму служінні, однак за цією люб’язною усмішкою стоїть її невидима боротьба і її жертва, вона віддає те, що зачерпнула із Серця Свого Господа. ””Зречися самого себе” – каже Ісус. На світське слово задоволення ми відповідаємо: „обов’язок”. Вміти формувати в собі справжню особистість, справжній характер; вміти наказувати самому собі. ”Гімнастика„ пожертви – щоденна жертва. Наприклад: бути мовчазним, страждати разом з тим хто страждає, й усміхатися йому. Чувати, бути пильними, щодо засідок; невпинно йти аж до глибин будь-якою ціною; боротися з духовними ворогами (злом, світом, власними пристрастями).”
Жанна є свідомою громадянкою, нагадуючи, що християни повинні зайняти активну позицію в суспільстві: „Не бійтеся захищати Бога, Церкву, Папу і священиків. Настав момент діяти. Перед цією антирелігійною й аморальною кампанією не можна залишатись байдужими. Потрібно діяти, потрібно увійти у вир діяльності – соціальної, родинної, політичної. І працювати, оскільки всі сили зла, темні і загрозливі об’єдналися. Потрібно, щоб і сили добра об’єдналися і збудували греблю, бар’єр, щоб сказати: „Тут вони не пройдуть.”
Вона поволі але переконливо сходила на свою вершину, щоб потім зійти в долину смертних тіней, для того щоб вийти переможцем. Останній вибір Жанни 1962 року буде лише печаттю щоденного вмирання для себе задля Слави Божої та спасіння безсмертних душ.

СВІДЧЕННЯ ПРО ЖАННУ:
„Мовчазна, вона роздумувала над кожним своїм учинком, слухала інших і говорила мало, відповідала так, ніби вслухалася в голос в середині себе.
Багато дівчат зверталися до неї за порадою. Через її велику здатність розуміти ситуації й давати мудрі відповіді її обирають президентом молоді ”Католицької Акції”.
„Вона добре розуміла духовні потреби своїх дівчат. Ми залишалися з нею після Служби Божої, щоб порозмовляти. Вона підкреслювала наші здібності й позитивні сторони життя: радість, красу. Щодо всього, що стосувалося віри і блага душ, вона цілковито присвячувала себе ближньому: сила Божа дозволяла їй подолати природну стриманість. Достатньо поговорити з нею і погляди зразу прояснюються.”
„Про скількох новонароджених вона піклувалася і скількох мам підтримувала – це таємниця Божа.”
„Жанна опікувалася моєю мамою та сестрою під час їхньої тривалої хвороби з великою самовідданістю, весь час вмовляючи їх повністю довіритися Богові та Пресвятій Діві Марії. Щовечора незважаючи на холод і туман, вона приїздила на велосипеді до мене до дому, щоби взяти літру молока для хворої сестри каносіянки, яка мала в ньому потребу.”

„ГОВОРИ ГОСПОДИ! ТВОЯ СЛУГИНЯ СЛУХАЄ!” ПОКЛИКАННЯ ДО ПОДРУЖЖЯ
Покликання, немов зерно посіяне в серці людини рукою Творця мусить зійти, розвинутися, дати цвіт і зрештою плоди. Жанна розуміє це дуже добре а тому навчає дівчат з Католицької Акції: „Бути покликаними до формування сім’ї не означає починати зустрічатися з 15 років! Неможливо починати шлях справжньої любові не навчившись любити…Серце ще ніжне, не треба чинити над ним насильства. Вчитися контролювати власні почуття та інстинкти. Треба дозрівати повільно і правильно”.
Її зрілість настала. Жанна відчуває це, однак не знаючи якою дорогою Господь хоче вести її страждає, попри успіхи в роботі та апостоляті, яким вона присвячується всеціло і з радістю. Знає, що людина покликана до любові а отже, до плідності. Знає що і целібат і подружжя є можливістю зреалізувати любов: ”Усяке покликання – це покликання до материнства: фізичного, духовного, морального, – тому що Бог дав нам інстинкт життя. Священик – батько, монахині – матері, матері душ. Нещасні ті дівчата, котрі не приймають покликання бути матерями. Готуватися до власного покликання – значить готуватися дати життя.”
Дівчину приваблює покликання місіонерки-мирянки, поза як її брат о. Альберто та сестра на місіях, виникає бажання податися в далеку Бразилію. Але їй рішуче радять не робити цього через слабке здоров’я, яке б не витримало виснажливо-вологого клімату Амазонії. Жанна не стукає вперто у двері, які виявилися для неї зачиненими, щоб досягнути свого. Подібно до Діви Марії через слухання Якої прийшло Спасіння, намагається почути голос Божий, щоб піти за ним. 1954 рік Жанна відбуває прощу до Люрду, після повернення пише: „Я поїхала в Люрд, щоб запитати у Пресвятої Діви, що мені робити: їхати на місії чи вийти заміж…”
Богородиця вміє чути своїх дітей: Жанна одержує відповідь через свого сповідника: ”Створи свою сім’ю. Існує велика потреба у хороших матерях. Якщо одружуються тільки дурноголові, звідки візьмуться християнські родини?”
Вона запитувала і одержала відповідь. Сумніви розвіюються. Тепер їй вже легко покинути мрією стати місіонеркою, щоб виконати Божу Волю в християнському подружжі. Одній із подруг згодом Жанна скаже з почуттям умиротвореності: ”Шляхи Господні усі завжди прекрасні, адже мета завжди одна: спасти нашу душу і зуміти наблизити багато інших душ до раю, щоб прославити Бога.”
День знайомства з її майбутнім чоловіком був позначений також печаттю Божого Промислу: Свято Непорочного Зачаття Пресвятої Богородиці 8 грудня 1954 року, урочистості з нагоди першої Служби Божої о. Ліно Гаравалья, капуцина, в парафіяльній церкві Мезеро, де Жанна мала свою амбулаторію. 9 грудня П’єтро Молла у своєму щоденнику записав: Відчуваю мирний спокій, котрий мене переконує, що вчора я мав хорошу зустріч. Непорочна Діва мене благословила.” Жанна теж відчула, що ця зустріч не була черговою, оскільки раніше вони вже були знайомі. Це була вирішальна зустріч для них обох, як прекрасна відповідь Небес на ретельне шукання та довірливу молитву про звершення Божої Волі. Ось слова Жанни: „П’єтро, якби я могла висловити все, що відчуваю до тебе! Але я не взмозі, – здогадайся сам – Господь справді мене любить – ти – чоловік, якого я прагнула зустріти, але не можу не признатися, що багато разів запитувала себе: чи гідна я цього”. Подружжя для Жанни це насамперед любов, яка не шукає свого. Так, будучи свідомою тої радості, яку дарує їй Господь, вона усвідомлює відповідальність за щастя іншої людини, насамперед перед Господом: „ Дорогий П’єтро, ти знаєш, що я прагну знати і бачити тебе щасливим; скажи, якою я повинна бути та як мушу діяти, щоб зробити тебе щасливим. Я довір’яю Господу і впевнена, що Він допоможе бути твоєю гідною дружиною. Мені подобається роздумувати над уривком послання із служби св. Анні: Хто знайде дружину сильну?.. Серце її чоловіка може довіритися їй… не зробить йому нічого крім добра, не завдасть шкоди за все життя … П’єтро, якби я могла бути для тебе „сильною дружиною” з Євангелія! Я ж почуваюся слабкою. …Поряд з тобою почуваю себе впевнено! Віднині прошу тебе про послугу. Якщо побачиш, що я роблю щось недобре, говори мені, виправляй, зрозумів? Буду тобі завжди за це вдячна…” (лист від 9 квітня 1955 року).
Пасхального понеділка, 11 квітня 1955 року після спільної участі у Божественній Літургії вони офіційно стають нареченими. В листі від 18 квітня 1955 року Жанна пише „ …П’єтро, Господь дав нам цю велику благодать, – як ми повинні бути Йому Завжди вдячні!” П’єтро організовує нову зручну амбулаторію таким чином підтримуючи працю Жанни та її діло милосердя для потребуючих. Їхня любов переображена живою вірою, тому Жанна свідома, що на зміну сонячних днів обов’язково прийдуть хмари страждання, однак вона плекає надію, що з Божою допомогою та у взаємній любові вони приймуть з вдячністю також тягар хреста…
П’єтро 43 роки, Жанні 33. Очікувана мить настане 24 вересня 1955 року в парафії Св. Мартина в Мадженті, де Жанна була охрещена. До нього наречені з ініціативи Жанни готуються триденним молінням, що передбачає насамперед участь у Святій Літургії та злуку з Євхаристійним Христом. Жанна пише: „Пресвята Богородиця об’єднає наші молитви, прагнення, і оскільки в єдності сила, Ісус не може не вислухати й не допомогти нам. Я впевнена, що ти скажеш „так”, і дякую тобі”. П’єтро каже так. 21, 2, 23 вересня він у Понтае Нуово, а вона в санктуарії Успіння готуються до прийняття Святої Тайни Подружжя.
Шлюб уділив брат Жанни о. Джузеппе Беретта, ставши свідком їхнього „так” Богові. У проповіді він закликає Жанну ступати слідами залишеними її мамою, яка була завжди в єдності з Господом. Завжди. Ця проповідь стане для Жанни пророцтвом, яке вона зберігатиме у своєму серці, щоб звершити, як Преблагословенна Діва Марія у підніжжя хреста. Але повнота її часу ще не настала. Тому вони були просто щасливі і радісні: весільна подорож: Рим, Кастель- Гандольфо (де беруть участь у публічній аудієнції Святішого Отця Пія ІІ, Неаполь, Сіцилія, тихе родинне життя в затишному будинку в Понте Нуово в Мандженті, у вітальні якої молоде подружжя поставило гарну статую Пресвятого Христового Серця („Із допомогою та благословенням Бога ми зробимо все, щоб наша нова сім’я була маленькою світлицею, в якій Ісус царюватиме над нашими почуттями, бажаннями і справами”). Звичайно ж не бракувало певних труднощів та переживань: часті закордонні відрядження чоловіка, страйки на фірмі, що ускладнювали відносини між працівниками підприємства та директором (П’єтро Молла був деректором фірми SAFFA, яка виробляла сірники і картон для друкарської промисловості і де працювало 3500 працівників). Однак вони обоє черпали мудрість з Джерел Господніх.

СВІДЧЕННЯ П’ЄТРО ПРО ЖАННУ:
„Цього сяючого літа наших заручин ти була для мене – чимраз більше – чудовим створінням, що передавало мені свою радість жити, сходити на вершини та стрімко спускатися зі снігових схилів, радість чарівності творіння і твоєї незрівнянної усмішки, радість нашої нової родини, вже близької, радість Благодаті Божої.”
„Відтоді як ми знайомі, я перебуваю перед лицем твоєї віри, яку ти переживаєш у спосіб ясний і повний та з таким сильним, глибоким і впевненим у своїй ефективності духом молитви.”
„Постійним мотивом її теології подружжя було робити тільки те, що відповідало волі Божій та автентичній християнській моралі… Зі мною вона завжди виявляла максимальне розуміння та любов і не нарікала, що зайнятість на роботі відволікає мене від сім’ї… Коли мої робочі поїздки були не дуже завантажені я возив її з собою в Німеччину, Данію та Швецію.”
„Ти продовжувала радіти життю, насолоджуватися чарівністю творіння; гори, їхні сніги, концерти симфонічної музики, театр – як у часи твоєї юності та в період наших заручин. Вдома ти завжди була діяльною… Твої наміри, твої діла були завжди в цілковитій відповідальності з твоєю вірою, з духом та справою апостольства милосердя твоєї юності, з повною довірою Провидінню та з твоїм духом покори.”
„Ти показала мені, що можна до останку виконати волю Господа і стати святим, не відмовляючись від багацтва чистих і гарних радощів, які приносить нам буття і творіння… Ти стала для мене прикладом того, що можна насолоджуватись життям, природою, музикою, театром, горами і мандрівками, любов’ю і сім’єю, але помірковано, і межа поміркованості для тебе була безперечною – Божественний Закон і благодать.”

ТАЄМНИЦЯ ШЛЮБНОЇ ОБРУЧКИ. МАТЕРИНСТВО. ДРАМА СОВІСТІ. ВІРНІСТЬ ПОКЛИКАННЮ.
„…Я так боюсь! Молись, щоб я була готова виконати волю Бога!”
Св. Жанна Беретта Молла.
В 60 х роках Європа вже добре оговталася від жахіть другої світової війни і надягала на себе переконливо плащ економічного добробуту та разом з тим почала знімати з себе одяг християнських переконань. Шлюбна обручка поволі переставала бути для людей тим чим вона є… Пекельна хода так званої „сексуальної революції” почала здирати з цілих народів одяг сором’язливості а разом з тим повагу до Таїнства Подружжя та дару материнства. Жанна живе в цьому світі!… Однак для неї шлюбний перстень завжди був знаком подружньої любові та вірності, святим нагадуванням про красу і обов’язки покликання. Подружжя це покликання до материнства. Жанна не бере на себе функції Бога, визначаючи що на її думку буде добре а що ні… Вона не висуває претензій чи виступає з пропозиціями внести поправки до Декалогу, мовляв : світ змінився…. Для неї давати життя це брати участь у ділі творення, це давати його на хресті, як Христос. Народжувати у терпінні. Для неї Слово Боже це фундамент. Це все! Без людської корективи…
Господь дарує їм трьох діток: 19 листопада 1956 р. народжується їх первісток Пєрлуїджі;
11 грудня 1957 р. народжується донечка Марія Дзіта (її ніжно називатимуть Маріоліна). Жанна сповіщає П’єтро: Господь знову благословив наше кохання і дарував нам другу дитину: я щаслива. З допомогою Небесної Матері і поруч з тобою – таким добрим, розуміючим, ніжним, – мене більше не лякають страждання нового материнства. Дякую П’єтро за твої молитви. Богородиця тебе обов’язково вислухає, і так ми матимемо другу гарненьку дитину – як наш дорогий Пєрлуїджі”, ”Дорогий П’єтро, я ніколи не могла собі уявити, скільки треба страждати, коли стаєш мамою! Хотіла б їх завжди бачити їх гарними, без усяких клопотів, котрі могли б завдати їм страждань, а натомість щоденно якісь терни… Нащастя, ти більший оптиміст ніж я, і додаєш мені мужності; інакше мій настрій майже завжди був би нижче нуля”.
Третя вагітність була ще важчою ніж дві попередні: печія у шлунку, висока температура, блювота. На восьмому місяці вагітності існує небезпека втратити дитину: Жанна лягає у лікарню. 1959 року 15 липня народжується Лаура.
Кожну із своїх дітей Жанна посвячує Богородиці Доброї Ради, щодня вона вірна своїй молитві на вервиці. (Богородиця займає в житті Жанни виняткове місце. Вона міцно тримає Діву Марію за руку і Богородиця веде її…) Записує діточок до „Католицької Акції” а також до катехетичної школи. На канікулах серед тижня ходить з ними на Службу Божу і вчить робити квіточки для місіонерів та їхнього татка, коли той повернеться з відрядження. Жанна не докоряє дітям одразу, вона чекає до вечора, щоб разом з ними після вечірніх молитов зробити іспит совісті і підсумок дня відповідно до їхнього віку. Вона говорить своїй подрузі: Можливо ці діти не так багато років матимуть поряд свою маму; не хочу, щоб вони зберегли погані спогади.” Іншій з подруг: „Треба вчити їх бути ввічливими не сварячи. Вони маленькі.”
Жанна прагнула мати ще одну дитину. Господь вислухає її молитву але ця вагітність буде молитвою Оливного городу… вдивляючись в Обличчя Спасителя в краплинах кривавого поту вона не втече.
Серпень 1961 р. на другому місяці вагітності починаються проблеми: виявлено фіброміому матки, доброякісну пухлину, яка стрімко збільшувалась і загрожувала розвиткові плоду.
Вікарій парафії заохочує її до довір’я у Боже Провидіння і молиться просячи у Небес чуда. Вона відповідає: „Так, я багато молилась у ці дні. З вірою та надією довірила себе Господу… Сподіваюсь на Бога, так; проте зараз я повинна виконати свій материнський обов’язок. Знову присвячую Господу своє життя. Готова на все, тільки б спасти мою дитину.”
Лікарі запропонували три варіанти:
Два перші передбачали операції з негативним наслідком: смертю дитини. Тому Жанна зразу відкидає їх і вибирає третій: видалити лише пухлину і таким чином зберегти дитину. Лікарі наполягали відмовитися від цієї альтернативи з огляду на величезний ризик для життя. З розвитком плоду шов міг на матці розійтися, що б привело до смертельної загрози і матері і дитині.
Драма людського сумління… Жанна за всяку ціну хоче зберегти життя дитини. Як лікар, знає на що йде: „Я готова на все, тільки б урятувати моє маля.” 6 вересня операція довершується успішно. На превеликий подив усіх Жанна швидко видужала і залишила лікарню. Однак, шов… Це питання хвилювало всю родину. Жанна в довір’ї повторювала: Господь вчинить те, що необхідно моїй сім’ї. Господь знає, що з цією дитиною ми матимемо вже четверо. Він обов’язково подбає про нас.”
За декілька днів до пологів ідучи на роботу П’єтро Молла згадує: Жанна підійшла до мене і сказала: ”Зачекай хвилинку. Потрібно порозмовляти. … „П’єтро, якщо вам доведеться вибирати між мною і дитиною, не вагайтесь: я наполягаю – дитину, рятуйте її!”
Прощаючись із своєю подругою в середині квітня 1962 року Жанна сказала: Збираюсь в лікарню але не впевнена що повернусь. Вагітність далась дуже важко; вони повинні врятувати когось одного. Я хочу щоб вижила моя дитина”. Іншій подрузі: „ Молись, молись і ти!… Цього разу я повинна лягти в лікарню. Я так боюсь! Молись, щоб я була готова виконати волю Бога!” На питання близьких Жанна часто стала відповідати: „ Я готова до того, чого хоче Бог”.
Ретельно маскована агонія її душі вийшла на поверхню в лікарні: „Сестро, ось я прийшла, цього разу мені доведеться померти”…
Готовність вмерти не означає відсутність душевного болю, однак Жанна творить свій символ віри: „Я виконаю Волю Бога, а Бог потурбується про моїх дітей”. Це був її страсний тиждень…
Велика Субота: 21 квітня 1962 року. Напередодні спроба викликати природні пологи виявилася марною. 11:00 – зроблено успішно кесарів розтин: на світ з’являється здорова дівчинка з вагою 4, 5 кг. Жанна попросила, щоб дитину назвали Емануела. Перед Хрещенням пан Молла вирішив назвати її Жанною-Емануелою – в пам’ять про матір.
Пасха цього року була для родини Молла в тіні Великої П’ятниці: в Жанни виявили перетоніт – сумний діагноз і посьогодні. Щоб не кричати від болю Жанна стискає в зубах хустинку, відмовляючись приймати знеболюючі, які за її словами заважали б їй у повній мірі виконати Божу Волю.
У вівторок приїжджає з Індії матінка Вірджинія. Жанна говорить сестрі:” Нарешті ти тут! дивись Джиніє, як людина страждає, коли помираючи, має залишити маленьких дітей!” Ввечері у Жанни починається важкий приступ, вона просить покликати священика. На її обличчі з’являється слабка усмішка коли може знову прийняти Св. Причастя, не зважаючи на постійну блювоту. Сестра дає їй поцілувати свій місійний хрест. Цей поцілунок приніс їй полегшу… „ Знаєш яку втіху я одержала цілуючи Розп’ятого. О, як би не Ісус, хто втішив нас у такі хвилини! Перед обличчям смерті деякі речі знецінюються. Жанна говорить: „Знаєш, на смертному ложі про все міркуєш інакше! Як часто ми надаємо значення речам, котрі не мають ніякої цінності!” Вона кличе маму, яка померла двадцять років тому: „Забери мене з собою в Рай”, згодом до брата: „ Я більше не можу, мене вже ніщо не приваблює”. Лікарі дозволяють заходити в палату по одному. В якийсь момент, коли всі рідні були на коридорі вона запитує: „А де інші? Чому ви мене покинули” У середу вона промовила до чоловіка із спокоєм, який видається йому потойбічним: „П’єтро, я була зцілена. П’єтро, я була вже не з вами і знаєш, що я бачила? Колись я тобі розповім. Оскільки ми були надто щасливими, нам було добре з нашими чудовими діточками, сяючими здоров’ям і благодаттю, оскільки ми були обдаровані всіма благословеннями Неба, мене знову направили назад, сюди, щоб ще постраждати, адже не справедливо стати перед Господом, не скуштувавши страждань.” П’єтро, забери мене до дому не залишай мене тут”. Це були її останні слова звернені до чоловіка. В агонії вона часто повторювала: „ Ісусе, люблю Тебе. Ісусе, люблю Тебе”.
Субота Світлого Тижня, 4:00 ранку Жанну привезли додому. Вона зрозуміла що вдома почувши шум дітей, які прокинулись…
8:00 в присутності чоловіка, двох братів і сестри Вірджинії Жанна пережила свою Пасху… Це було 28 квітня 1962 року на передодні Світлої Неділі. Вона завжди просила святої смерті, хотіла щоб це був найкращий день її життя. Господь звершив її бажання.
СВІДЧЕННЯ ПРО ЖАННУ:
П’єтро Молла: „При всякому очікуванні стільки молитов, стільки довіри Провидінню, стільки сили у стражданні! При всякому народженні – який гімн подяки Господу!”
„Мене тривожило, як вона мовчки цілими днями знову й знову впорядковувала кожний куток нашого будинку, кожну шухляду, одяг та особисті речі, ніби збиралася в далеку подорож…”
„Коли їй здавалось все більш імовірним, що не вдасться врятуватися самій разом з дитиною, яку вона чекала, навіть тоді вона не втрачала надії на Провидіння, молилася за спасіння обох, хоч і була готова пожертвувати своїм життям. Любила своїх дітей не менше за створіння, яке ще мала в лоні. Для Жанни це материнство мало ті ж права, що й життя Пєрлуїджі, Маріоліни та Лауретти…”
Савіни, молодої хатньої робітниці:
„Я ніколи не підозрювала, що вона непокоїлася через свою вагітність. Завжди бачила її задоволеною. Навіть в останні місяці життя. Вона ніколи не скаржилася. Пам’ятаю, як часто, щойно повернеться з амбулаторії в Мезеро – її кличуть у Понте Нуово до хворої дитини: вона ніколи нікому не відмовляла. Навіть якщо була дуже втомлена.
Вранці часто ходила на Службу Божу в Понте Нуово. Потім будила дітей і снідала з ними. Допомагала мені прибирати в домі навіть в останні дні вагітності. Була для мене як друга мама. Я залишалась у її сім’ї, аж поки не вийшла заміж за кілька місяців по її смерті.”

КІНЕЦЬ ЗЕМНОЇ КАЗКИ… ВЕЛИКДЕНЬ. ЗАПОВІТ РАДОСТІ І СТРАЖДАННЯ.
„Наша земна зустріч, наша земна казка закінчилася, але я відчував ,як відчуваю і сьогодні: ти – поруч, ти моя небесна захисниця”
Пєтро Молла
Так, людське життя справді подібне до казки. На погляд пересічності, яка за гробовою дошкою не бачить Нескінченного початку казка цього життя лише страшна трагедія: мертва матір, чотири сироти, найстаршому з яких минуло лише п’ять з половиною років, прибитий горем чоловік та найближча родина! Однак, для християнина, попри весь тягар хреста, що розчавлює немічне тіло почуттів є ВІРА. В одному з інтерв’ю П’єтро розповість про непроглядну ніч тих весняних днів. Він зізнається, що був не втішним і постійно жив запитанням: чому молитви стількох людей були не вислухані… Горе осліпило. Однак в цю ніч безпросвітності пробивалися від першого моменту промінці, вони були маленькі… але вони приносили нечуваний потік Світла ВІРИ. Цими промінцями звичайно ж були діти. „Так, саме діти своєю щирою вірою, яка виявилася міцнішою ніж моя не давала мені розплакатися: ”якщо мама в Раю і їй добре, чому ти плачеш?” –запитували вони. Виходячи з заупокійної Служби Божої П’єрлуїджі найстарший син запитав: „Мама, як і раніше бачить, чує і торкається мене?”, а потім „Мама все ще думає про мене? П’єтро відповідав ТАК з кожним разом просячи Ісуса дарувати йому ж таку віру, як мають діти і це дало йому силу встати з гробу розпачу і побачити Красу Воскресіння.
Смерть це не кінець, це початок. Тріумфальна хода святих починається лише після їхньої смерті, оскільки за життя вони намагалися бути тим зерном, яке завмирає, щоб принести плід. Тому Жанна Беретта Молла могла б сказати разом із святою Терезою з Ліз’є: „ Я відчуваю, після смерті моя місія лише розпочнеться.”
Місія Жанни розпочалася! Ось її холодне тіло лежить в родинному домі а нескінченна вервиця людей тягнеться, щоб засвідчити свою повагу і скласти свої молитви. Похорон перетворюється на паломництво вдячності: приходили мами, пацієнти, робітники фірми, лікарі, місцеві мешканці, молодь. Вона так прагнула мати сина-священика. Як СВЯЩЕННИК Христос віддає своє життя: її поховано на цвинтарі Мезеро, тимчасово під вівтарем каплиці, побудованої для поховання настоятелів парафії…
У 1954 року, з приводу канонізації св. Марії Ґоретті, Жанна читала лекцію про жертву цієї дівчини, яка стала в обороні святої чистоти: „Марія Ґоретті вчить нас, що життя прекрасне, коли його жертвуєш заради здійснення високих ідеалів, і що для їхнього досягнення треба вміти померти.” Пройде вісім років і Господь відкриє світові ще одну сторінку з Книги Життя, щоб усі читали Заповіт Радості і Страждання. Це була, Жанно, твоя сторінка… Властиво вона не була, вона є, як Є Любов, Якою Ти горіла, щоб показати Світло людині ХХІ століття, яка далі блукає в темряві, попри всі винаходи науково-технічного прогресу.

СВІДЧЕННЯ ПРО ЖАННУ:
П’ЄТРО МОЛЛА: „ Твоє життя, Жанно, – я казав це і нашим дітям, – було вічним актом віри й милосердя, невпинним пошуком – у кожному рішенні та дії – волі Господа, з молитвою й розважанням, Службою Божою та Святим Причастям… За будь яких обставин ти завжди віддавалася й довіряла Господній волі. Я пам’ятаю, як ти щодня молилася та роздумувала, розмовляла з Богом і дякувала Йому за незрівнянний дар наших чудових дітей. Ти була така щаслива…
Життя справді було для тебе місією і „талантом”, який ти прагнула використати згідно з волею Господа. Все в тобі походило від повноти віри та мало свою основу в цій повноті. Ти не робила нічого надзвичайного, – ніяких надзвичайних покаянних практик, не шукала зречення заради зречення, ані героїзму задля героїзму. Відчувала і виконувала свої обов’язки дівчини, дружини й матері, лікаря, – з повною відкритістю до планів та волі Господа, з духом і бажанням святості для себе і для інших… Виконуючи волю Господа, ти вміла насолоджуватись Його дарами: життям, нашими дітьми, творінням; але знайшла в собі героїзм зректися цього всього, щоб не зрадити ту ж таки волю Господа”.
Сім’я Гудзетті з Понте Нуово пише овдовілому П’єтро: „ Ти втратив не просто дружину таку як всі, але Ангела. Нехай для Вас буде втіхою велич її душі, духовне багатство і святе материнство; прийміть її жертву найвищу і найвеличнішу… Ми бачимо в ній вибрану душу і молимося до неї у важкі хвилини як до святої”.
24 грудня 1962 р. з нагоди Дня подяки, що відзначається щороку у переддень Різдва, Міланська провінційна адміністрація з метою „визнання й урочистого вираження захоплення, вдячної громадськості людям, які зуміли зробити своє життя прикладом для інших”, нагороджує Жанну золотою медаллю з таким обґрунтуванням: „Старанна та благородна співробітниця манджентської консультації Національного об’єднання материнства і дитинства, натхненна християнською духовністю і в згоді зі своєю глибокою вірою у вічні цінності, будучи вже матір’ю трьох дітей у ніжному віці, без вагань віддала власне молоде життя, щоб народити на світ останню дитину.”

ВУЗЬКІ МЕЖІ „ЗАЛІЗНОЇ” ЛОГІКИ.
ПЕРЕМОЖНА ХОДА ЛЮБОВІ. ПОКРОВИТЕЛЬКА МАТЕРІВ
„Пшеничне зерно, коли не впаде на землю і незавмре, залишиться саме-одне; коли ж завмре, то рясний плід принесе” (Йоан 12, 24).
Жертва Жанни Беретти Молли не була „справою одного дня”: вісім останніх днів життя і тиждень агонії… „Вибір Жанни – скаже П’єтро – став закономірним результатом цілого життя: постійного прогресу в самопосвяті. Вона нічого не очікувала в замін. Те, що вона зробила – зробила не для того, щоб іти на Небо, а тому, що відчувала себе насправді мамою…. Вона любила своїх дітей більше ніж себе саму…”
Читаючи біографію Жанни Беретти Молли багато матерів мужньо казали ТАК Життю власної дитини, яку носили під своїм серцем, будучи готовими йти на будь-який ризик. і це є Переможною ходою Жанни.
Там де людська залізна логіка каже заперечно „ні”, Господь через заступництво Жанни каже ТАК і стаються чуда. Ось лише одне з найбільш красномовних, яке послужило до канонізації Жанни Беретти Молли:
Безвихідна ситуація тридцятип’яти річної Елізабете Арколіно Компаріні (Бразилія, Сан- Паулу, єпархія Франка), яка відмовившись від аборту наразила на небезпеку власне життя, уповаючи на заступництво блаженної Жанни. 30 листопада 1999 року, на шостому тижні вагітності, перенесла об’ємну кровотечу. Ультразвукова діагностика виявила окрім ембріона розміром 0, 8 см, згусток в плаценті 2,2 см. Згусток поступово збільшувався і на дев’ятому тижні викликав відхилення плаценти від матки. Виникла загроза викидня, однак сумний прогноз не виправдався. 16 тиждень, з’являється передчасна амніорезія – розрив навколоплідних оболонок, наслідок: повністю відходять води. Усі терапевтичні зусилля закачування рідини назад – марні… Без навколоплідної речовини (необхідне середовище розвитку) плід не може вижити, і за людською логікою, якщо не вчинити аборт, виникає серйозна загроза життю матері з небезпекою зараження черевної порожнини. Елізабете все добре усвідомлює і йде всупереч людської „залізної” логіки: рекомендацій лікарів. Разом із чоловіком вони прислухаються поради місцевого єпископа, який колись благословив їх шлюб і звертаються з довірою просячи допомоги у блаженної Жанни. Рамки людських міркувань є затісні, щоб намагатися вмістити у них Велич Божої Сили. 31 травня 2000 всупереч усім людським прогнозам на тридцять другому тижні, завдяки кесарському розтину народилася здорова дівчинка вагою 1 кг 820 г, якій при Хрещенні дадуть ім’я на честь тієї, яка вимолила для неї у Господа чудо – Жанна Марія. Після пологів Елізабете через ускладнення пройшла інтенсивну терапію, та через три дні повністю зцілена вона знову обіймала своїх рідних і свою маленьку зозульку… 20 грудня 2003 року у присутності Святішого Отця відбулося опрелюднення Декрету, що завершило процес визнання дійсності чуда.
16 травня 2004 року на площі Св. Петра в Римі Папа Іван Павло ІІ зачислив Жанну Берету Моллу до сомну святих. Їі канонізація є незаперечним доказом того, що людське життя є не лише у вимірі часу але і у вимірі Вічності. І навіть як би хтось хотів заперечити, мовляв дар зцілення одержують одиниці, а решта… То для таких скажемо, що найбільшим чудом є навіть не те що відбулося з Елізабете Арколіно Компаріні а те, що є жінки, які повторюють вибір Жанни складають на вівтар власне життя заради спасіння Ненародженого Життя. Серед них і наша українка Наталія Джула, яка народилася у Золочеві Львівської області 21 травня 1983 року в практикуючій родині католиків українсько-візантійського обряду. У 2000 р. Наталя захворіла на рак лімфавузлів. У 2004 року Наталя вийшла заміж за Тараса Андрущишина. Під час вагітності хвороба почала прогресувати, однак ця тендітна навіть юна жінка свідомо відмовилася від аборту, хоча це загрожувало її життю. Найімовірніше вона й не чула про італійську лікарку та її вибір… За неї молилися як і за Жанну духовні отці, чоловік, родина… Молилася також і Наталя єднаючись з Господом у Святих тайнах Сповіді і Євхаристії. Господь вислухав ці молитви, однак набагато шляхетніше ніж це може прийняти залізна логіка людини. 4 серпня народився хлопчик а 6 серпня Господь забрав Наталю до Себе. Це і є найбільше чудо: зійти на хрест і залишитися на ньому до кінця…
Пройде трохи часу і ми повторимо молитву подібно, як до св. Жанни: Свята Наталіє, моли Бога за нас, щоб звершити нам своє покликання! Господи, амінь, на Твою Славу і Честь Богородиці!
„Більшої від цієї любові ніхто не має, як та,
коли хто життя своє кладе за друзів” (Ів. 15, 13).
Джерела:
1. Марія Хільдегарда Брем. Гімн життю. – К.:Видавець ФО Андрійчин Д. Ю., 2006. – 112с.
2. Террі Лольєвр. Жанна Беретта Молла – мати. – К.: Кайрос, 2006. – 136 с.

Її життя надзвичайне тим, що там не було нічого надзвичайного… лише вірність своєму покликанню… до кінця…

Неділя Христа Царя, 26. 10. 08 р. Б.
© Наталя Назар, 2009
© ГО „Християнська Україна”, 2009

https://dc.lviv.ua/zhuttya_v_isusi_hricti/zitya-svyatix/1413-svyata-zhanna-beretta-molla-neskorena-vrnst-tayemnicya-poklikannya.html

Опрацювання власне

 

 

 

 
Czy chcesz otrzymywać informację internetową na temat obrony życia w kraju i na świecie na swojego osobistego e-maila?
Zapisz się!

Twój adres e-mailowy jest u nas bezpieczny, nikomu go nie udostępniamy, ani go nie publikujemy.

Należymy do:

Wyszukiwarka
fromoceantoocean
 
 
logo GV
 
duszpasterstworodzinag