Чотири роки безпліддя, два викидні, і… народився Томас!

  Після чотирьох років безпліддя та двох викиднів Марта та Хайме народили сина Томаса, долаючи страх завдяки вірі та медичній підтримці, що підкреслює важливість надії. Подружжя перетворило свій біль на духовну плідність, відзначаючи «дні народження в Небі» для втрачених дітей і ділячись своєю історією для підтримки інших.

Марта і Хайме природним шляхом знову відновили здатність мати дітей. «Біль, пов’язаний із безпліддям, дозволив нам значно більше зблизитися як подружжю», — розповідають вони.

Марта і Хайме мріяли про велику родину, однак лікарі швидко попередили їх, що народження дітей буде для них складним, а можливо, навіть неможливим.

Їхній шлях був нелегким. Проте завдяки наполегливості та співпраці відданих своїй справі фахівців у квітні 2026 року, після чотирьох років безпліддя та двох викиднів, у них народився син Томас.

Цей процес вимагав великих зусиль і був пов’язаний зі стражданнями. Тепер подружжя вдячне за його плоди, серед яких — важливі уроки про родину та плідність. «Ми зрозуміли, що наше бездітне подружжя саме по собі вже було повноцінною родиною, і що через відсутність дітей ми не були гіршими, хоча іноді суспільство може змушувати відчувати протилежне».

«Ми також зрозуміли, що подружжя може мати або не мати біологічних дітей, але воно завжди покликане до плідності, тобто до того, щоб їхня любов приносила щедрі плоди в суспільстві та щоб вони здійснювали духовне батьківство й материнство щодо інших людей, яким можна допомогти поза межами власної родини», — додають вони.

Проблеми з плідністю з’явилися тоді, коли Марті був 21 рік, а Хайме — 24, через рік після початку їхніх стосунків. Лікарі діагностували синдром полікістозних яєчників і призначили гормональні препарати, які регулювали цикл, але не усували самої причини проблеми.

«Невдовзі після цього нам пощастило познайомитися з напротехнологією завдяки лекції, яка відбулася в парафії», — згадують вони. Подружжя, яке проводило цю лекцію, запропонувало їм альтернативний шлях, що включав навчання веденню карт спостереження за циклом для його кращого розуміння, а також проведення більш детальних медичних обстежень.

Метою було природним способом відновити плідність завдяки цілісному підходу, який охоплював різні сфери, зокрема гормональну, харчову та метаболічну. «Для нас було дуже важливо якомога раніше розпочати лікування за методом напротехнології, адже головною метою цього процесу є не народження дітей, а прагнення до повного відновлення здоров’я жінки», — стверджують вони.

Завдяки цьому, коли вони одружилися, подружжя вже вміло вести спостереження за циклами, а Марта вже тривалий час проходила лікування, що значно прискорило весь процес.

Після кількох місяців подружнього життя, протягом яких вагітність не настала, доктор Мірея де Андрес (Mireia de Andrés), а згодом доктор Марія Вікторія Мена (María Victoria Mena) ґрунтовно дослідили їхній випадок, використовуючи численні медичні обстеження: серії аналізів, дослідження овуляції, ультразвукові обстеження, цитологію, магнітно-резонансну томографію, бактеріологічні посіви та всілякі інші тести.

«Їхня відданість завжди нас надзвичайно вражала, але найбільше нам запам’яталася підтримка, яку вони надавали нам на людському, а навіть духовному рівні перед обличчям страждання, пов’язаного з безпліддям», — з вдячністю підкреслює подружжя.

Подружжя виконувало комплексний план медикаментозного лікування та дієтотерапії, який вимагав величезної наполегливості, дисципліни, часу, зусиль і терпіння. «Іноді нам здавалося, що ми зовсім не просуваємося вперед, — зізнаються вони, — але насправді ми відкривали багато нового і поступово приходили до наступних діагнозів».

....

«З перспективи, яку дає нам плин часу, сьогодні ми дякуємо Богові за все, що пережили протягом цих чотирьох років, адже Він завжди все обертає на добро і надає сенс стражданню», — стверджують вони.

«Біль, пов’язаний із безпліддям, дозволив нам значно більше єднатися як подружжю та допоміг заново визначити ієрархію наших пріоритетів, побачивши те, що в житті є справді найважливішим», — запевняють вони.

«Це також допомогло нам більше цінувати те, що ми маємо, і використати весь цей досвід у вихованні наших дітей», — додають вони. «Але передусім це допомогло нам більше довіряти Богові, усвідомити, що ми не можемо намагатися все контролювати і що ми завжди перебуваємо в Його руках».

«Ми не знаємо, чи матимемо ще дітей, чи ні — цього ніхто не знає, бо, зрештою, ми не маємо над цим жодного контролю, а наші діти належать не нам, а Богові», — продовжують вони.

І підсумовують: «Що б не сталося, тепер ми знаємо, що для світу важлива не кількість дітей, а те, що від дня нашого шлюбу ми є повноцінною родиною і маємо одне завдання: любити безумовно та дійти до мети, якою є Небо, де на нас чекають наші діти».

Переклад та редагування власні 

[БІЛЬШЕ ЗА : aleteia.org.pl z 24.06.2026]