Як розлученій виховувати свою дитину?

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Єдине рішення, яке гарантує дитині право і можливість залишитися дитиною, це взаємна пошана батьків попри розлучення, і залишення за дитиною права любити як матір, так і батька. Дитина почувається добре, коли мама каже: «Я рада, що ти любиш свого тата й охоче його провідуєш. Я б хотіла, щоб ти був такий, як він. Поважаю його в тобі…» Зрештою, подібні слова дитина хотіла би почути  з вуст батька, коли він говорить про її матір. Лише тоді вона може поважати обох батьків і попри їхнє розлучення почуватися у психологічній безпеці.

 

Самотню матір, яка виховує своє дитя, не відпускає реальний страх, що вона сама не дасть ради такому завданню. Самотній матері нелегко. Вона стоїть перед завданням, із яким може впоратися тільки сильна, ділова і великодушна жінка.

Оскільки ми достатньо багаті й організовані з соціального погляду, то в часи криз не змушені триматися гуртом. Однак через це ми втрачаємо шанс знайти друзів у потребі. Ми не зобов’язані почуватися відповідальними за інших, коли вони поводяться інакше, ніж нам би веліли наші переконання. Ні церковні заборони, ні міщанські упередження не стоять на заваді, аби запрагнути свободи й відділитися від людей, що не відповідають нашим смакам.

Ніколи ще розлучення не було так легко отримати, як нині. Однак цей момент стосується виключно дорослих, і аж ніяк не дітей. Діти завжди сплачують високу ціну за легкість, із якою дорослі вирішують «покінчити» зі своїм шлюбом. У ситуації великого конфлікту, коли один з розчарованих партнерів виганяє іншого, дитині завдають великої кривди. Виражаючи вірність тільки одному з батьків, дитина почувається змушеною протиставитися іншому родителю «заодно» з тим, із ким залишається. Водночас дитина хотіла би бути вірною також і другому з батьків, і тому почувається внутрішньо розбитою. Але розпачливі спроби примирити маму з татом, до яких вона вдається, результатів не дають. Кожний поділ ранить серце дитини, як ніж. Їй бракує внутрішньої рівноваги, вона не може знайти спокою.

Самотня матір, яка виховує дитину, не може позбутися страху, що сама не впорається. Як довго триває напруженість у сім’ї, так довго дитина реагує, ніби чутливий сейсмограф. Мала дитина краще відчуває правду серцем, ніж досвідчений психотерапевт, бо воно включене в густу мережу взаємовпливів. Вона дає батькові любов, у якій йому відмовляє мати. Але тоді перестає бути дитиною. І оскільки ніхто не приходить дитині на допомогу, вона мусить сама  захищатися від незносного для неї відчуття втрати рівноваги.

Стратегії такої діяльності можуть бути різноманітні.

Дитина динамічна, екстраверт розпочинає активну боротьбу. Як вірний захисник атакованого, стає по його стороні всіма доступними методами, включно з агресією, обертаючи її проти нападника. Такі діти показують своїми терористичними вибриками, що попри розлучення мир не настав, а війна триває надалі.

Дитина делікатна, налаштована інтровертивно, намагається доступними їй засобами уникнути розколу. Проте вона вибирає не відкриту боротьбу, а втечу. Шукає потіхи у своїх фантазіях, а безпеку їй гарантують зв’язки не з людьми, а з предметами, що видаються їй більше гідними довіри, ніж люди. Таким чином багато дітей із розбитих сімей надмірно цікавляться іграми та/або інтернетом, що у крайніх випадках загрожує залежністю. Все це діється тому, що основоположна потреба — почуття безпеки — залишається невдоволеним. Так чи інакше, дитина стає для матері своєрідним алібі. Якби не це, вона би дійшла до деструктивних висновків: «Я поганий працівник, я нехороша мати, я, власне кажучи, ніщо».

Самотній матері нелегко. Перед нею стоїть завдання, здолати яке спроможна тільки ділова, сильна і чи не всемогутня жінка. Наприклад, вона повинна формувати у своєму сині способи радити собі з агресією, хоча для цього більше годиться роль батька. В обмеженому обсязі вона може на власному прикладі показати, як обходитися з іншими. Попри розчарування партнером, має дати дитині зрозуміти, що та має право любити й поважати свого тата. Тільки жінка великого серця може вимовити речення: «Ти маєш бути як тато».

Єдине рішення, яке гарантує дитині право і можливість залишитися дитиною, це взаємна пошана батьків попри розлучення, і залишення за дитиною права любити як матір, так і батька. Дитина почувається добре, коли мама каже: «Я рада, що ти любиш свого тата й охоче його провідуєш. Я б хотіла, щоб ти був такий, як він. Поважаю його в тобі…» Зрештою, подібні слова дитина хотіла би почути  з вуст батька, коли він говорить про її матір. Лише тоді вона може поважати обох батьків і попри їхнє розлучення почуватися у психологічній безпеці.

За матеріалами: Deon.pl



Джерело: CREDO

Самотню матір, яка виховує своє дитя, не відпускає реальний страх, що вона сама не дасть ради такому завданню. Самотній матері нелегко. Вона стоїть перед завданням, із яким може впоратися тільки сильна, ділова і великодушна жінка.

Оскільки ми достатньо багаті й організовані з соціального погляду, то в часи криз не змушені триматися гуртом. Однак через це ми втрачаємо шанс знайти друзів у потребі. Ми не зобов’язані почуватися відповідальними за інших, коли вони поводяться інакше, ніж нам би веліли наші переконання. Ні церковні заборони, ні міщанські упередження не стоять на заваді, аби запрагнути свободи й відділитися від людей, що не відповідають нашим смакам.

Ніколи ще розлучення не було так легко отримати, як нині. Однак цей момент стосується виключно дорослих, і аж ніяк не дітей. Діти завжди сплачують високу ціну за легкість, із якою дорослі вирішують «покінчити» зі своїм шлюбом. У ситуації великого конфлікту, коли один з розчарованих партнерів виганяє іншого, дитині завдають великої кривди. Виражаючи вірність тільки одному з батьків, дитина почувається змушеною протиставитися іншому родителю «заодно» з тим, із ким залишається. Водночас дитина хотіла би бути вірною також і другому з батьків, і тому почувається внутрішньо розбитою. Але розпачливі спроби примирити маму з татом, до яких вона вдається, результатів не дають. Кожний поділ ранить серце дитини, як ніж. Їй бракує внутрішньої рівноваги, вона не може знайти спокою.

Самотня матір, яка виховує дитину, не може позбутися страху, що сама не впорається. Як довго триває напруженість у сім’ї, так довго дитина реагує, ніби чутливий сейсмограф. Мала дитина краще відчуває правду серцем, ніж досвідчений психотерапевт, бо воно включене в густу мережу взаємовпливів. Вона дає батькові любов, у якій йому відмовляє мати. Але тоді перестає бути дитиною. І оскільки ніхто не приходить дитині на допомогу, вона мусить сама  захищатися від незносного для неї відчуття втрати рівноваги.

Стратегії такої діяльності можуть бути різноманітні.

Дитина динамічна, екстраверт розпочинає активну боротьбу. Як вірний захисник атакованого, стає по його стороні всіма доступними методами, включно з агресією, обертаючи її проти нападника. Такі діти показують своїми терористичними вибриками, що попри розлучення мир не настав, а війна триває надалі.

Дитина делікатна, налаштована інтровертивно, намагається доступними їй засобами уникнути розколу. Проте вона вибирає не відкриту боротьбу, а втечу. Шукає потіхи у своїх фантазіях, а безпеку їй гарантують зв’язки не з людьми, а з предметами, що видаються їй більше гідними довіри, ніж люди. Таким чином багато дітей із розбитих сімей надмірно цікавляться іграми та/або інтернетом, що у крайніх випадках загрожує залежністю. Все це діється тому, що основоположна потреба — почуття безпеки — залишається невдоволеним. Так чи інакше, дитина стає для матері своєрідним алібі. Якби не це, вона би дійшла до деструктивних висновків: «Я поганий працівник, я нехороша мати, я, власне кажучи, ніщо».

Самотній матері нелегко. Перед нею стоїть завдання, здолати яке спроможна тільки ділова, сильна і чи не всемогутня жінка. Наприклад, вона повинна формувати у своєму сині способи радити собі з агресією, хоча для цього більше годиться роль батька. В обмеженому обсязі вона може на власному прикладі показати, як обходитися з іншими. Попри розчарування партнером, має дати дитині зрозуміти, що та має право любити й поважати свого тата. Тільки жінка великого серця може вимовити речення: «Ти маєш бути як тато».

Єдине рішення, яке гарантує дитині право і можливість залишитися дитиною, це взаємна пошана батьків попри розлучення, і залишення за дитиною права любити як матір, так і батька. Дитина почувається добре, коли мама каже: «Я рада, що ти любиш свого тата й охоче його провідуєш. Я б хотіла, щоб ти був такий, як він. Поважаю його в тобі…» Зрештою, подібні слова дитина хотіла би почути  з вуст батька, коли він говорить про її матір. Лише тоді вона може поважати обох батьків і попри їхнє розлучення почуватися у психологічній безпеці.

За матеріалами: Deon.pl

Джерело: CREDO
 
Prosimy podaruj swój 1% na obronę życia!  Nasz KRS: 0000249454

Czy chcesz otrzymywać informację internetową na temat obrony życia w kraju i na świecie na swojego osobistego e-maila?
Zapisz się!


Twój adres e-mailowy jest u nas bezpieczny, nikomu go nie udostępniamy, ani go nie publikujemy.