ЛГБТ: Якою має бути наша реакція на ЛГБТ?

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 

Мальта слідом за Німеччиною приєдналася до групи держав, які прирівняли одностатеві відносини до подружжя. Таким чином колись дійсно християнські країни нині стають такими лише з назви, адже все більше піддаються секуляризації та гендерній ідеології, яка несумісна з християнським баченням світу.Звичайно, можна заспокоювати, що це в Україні не пройде, адже наша країна з багатолітньою християнською традицією, великою кількістю храмів та досить релігійним народом.

Та приклад острівної Мальти, де 98% населення декларує себе, як католики, а розлучення було офіційно заборонено до 2011 року, доводить, що достатньо декількох років, аби повністю зруйнувати мораль та провести сексуальну революцію на всіх рівнях суспільства. То чому ЛГБТ-ідеології мають такий шалений успіх у країнах з давньою християнською традицією і як із цим боротися? 1. Тактика ЛГБТ – змінити менталітет, а не закони. Більшість думають, що основна мета гей-рухів — запровадити зміни у законодавстві, які б обмежували їх «дискримінацію» та легалізовували їхній спосіб життя. Проте це не так.
 
Головна мета — змінити менталітет населення, щоби більшість сприймало гомосексуальний стиль поведінки за норму. Існує два шляхи здійснення цього плану. Вертикальний – згори вниз, коли спочатку вносяться «антидискримінаційні правки до законодавства», та проте, як показав приклад України (і не тільки), цей підхід натикається на величезний спротив населення, для яких гомосексуальні відносини — якщо не збочення, то принаймні неприродні. Тому застосовують іншу тактику, яка, як показав час, успішніша. Насправді далеко не головне, що там прийняв парламент тієї чи іншої країни. Важливо, як це сприйняв народ. Та я не чув про якісь масові протести у тій самі Німеччині, Ірландії чи навіть на Мальті. На відмінну від Словенії чи Хорватії, де подібні законопроекти вивели десятки тисяч протестувальників на вулиці. Вся справа у менталітеті народу, який цілеспрямовано трансформували у сторону гендерною революції. Колишній французький міністр юстиції Кристіана Тобіра (до 27 січня 2016р), ініціатор закону про прирівнення одностатевих відносин до шлюбів, визнала, що мова йшла про «зміну цивілізації».
 
Для більшості німців, французів чи британців гомосексуальні відносини стали звичною (побоюся сказати нормальною) справою, адже протягом десятків років їм вказували, що одностатеві відносини — це також любов, що двоє чоловіків чи двоє жінок — це теж сім’я, що боротьба проти цього являється порушенням демократії та майже фашизмом. Звичайно, ці ідеї також проникають через школи (і як вчитель, можу це засвідчити), проте головним чином через медіа та інтернет. Особисто вже нарахував три музичні кліпи, які крутять на одному популярному та доступному для широкого кола глядачів каналі, де пропагують «гомосексуальну любов». Не буду їх перераховувати, щоб не робити зайву рекламу, проте пісні досить відомі і мають прихований зміст (забери мене до Церкви або будь частиною моєї симфонії). Або коли у Фейсбуку почуття «гордості» позначено логотипом ЛГБТ-спільноти (кольоровий прапорець).
 
Тобто, почуття гордості і приналежність до ЛГБТ-спільноти майже тотожні і звичайній людині немає причин гордитися. І як кажуть психологи, щоб засвоїти якусь інформацію, потрібно її потворити сім раз. А скільки ви самі та ваші діти чують різного роду фактів, де позитивно говориться про одностатеві відносини?. Думайте самі… 2. Я теж за права для гомосексуалістів Одна моя знайома за сніданком визнала, що вона прихильниця прав для ЛГБТ і не бачить у цьому нічого поганого, а позицію християн вважає застарілою та негуманною. То отож, я теж за права геїв, щоб їх не дискримінували, щоб вони могли любити, щоби мали родину, дітей…
 
Тому з усіх сил виступаю проти гомосексуалізму як явища. Адже це саме він не дає їм бути по-справжньому щасливими повноцінними чоловіками, батьками та головами родин. І мій протест — ніщо інше, як спроба показати, що їхній стиль життя руйнує та загрожує вічному спасінню душі. Геї — це передовсім жертви своїх схильностей, які виникли внаслідок неправильного виховання чи інших чинників. І як слушно зауважив кардинал Р. Сара, приховувати правду від гомосексуалістів про природу їхніх тенденцій – це ніщо інше як знущатися над ними. Навчаючись в університеті, мені випала нагода досліджувати вплив гендерною ідеології на суспільство (звідки і моя зацікавленість цією темою) і результати мене вразили. Адже характерною рисою для більшості активним гомосексуалістів — це депресивні настрої та схильності до самогубства.
 
Як написав голландський психоаналітик, який вже десятиліттями допомагає сотням чоловіків вийти з гомосексуальної залежності Г. ван Аардвег: «Я ніколи не зустрічав щасливого гея». Бо лише згідно з власною природою як чоловік чи жінка можна повноцінно та якісно провести власне життя. Бог створив нас для щастя і лише виконуючи його волю та діючи з нашим покликанням можна його отримати. А крім психологічних проблем є ще чимало більш помітних фізіологічних негараздів. Зокрема, велика кількість сексуальних партнерів призводить до збільшення інфікованих на ВІЛ-СНІД. Майже половина нових заражень в США — це гомосексуальні і бісексуальні чоловіки. Згідно з даними Centers for Disease Control & Prevention вони хворіють на ВІЛ в п’ятдесят разів більше, ніж будь-яка інша суспільна група. Ця сумна статистика стосується не лише Американського континенту, але й цілого світу. У Європі найбільше нових випадків заражень на ВІЛ зафіксовано у гомосексуалістів (39 %).
 
Навіть лояльна до ЛГБТ-спільноти Європейська комісія визнає, що представники цієї групи знаходяться у найбільшому ризику і досі невідомим є розмір епідемії СНІДУ серед гомосексуалістів і лесбіянок. Окрім того, згідно з епідеміологічними дослідженнями гомосексуалісти і бісексуали живуть у середньому на 20 років менше, ніж гетеросексуали. Це пояснюється, що гомосексуальні та лесбійські сексуальні акти є протиприродними самі у собі та викликають чимало фізіологічних хвороб. Зокрема, серед гомосексуалістів поширений рак анального отвору, вірус людських бородавок, криптоспорідіа (kryptosporidia), ламбліоза (lamblioza) тощо. Основний принцип лібералізму полягає у свободі дій. А моя свобода закінчується там, де починається рука іншого. І якщо помічає, що пропаганда гендерних ідеологій чи гей паради можуть зашкодити мені чи моїм дітям, то повинен категорично проти цього виступити. Інакше свобода буде зарезервована лише для обраних, а це вже ніщо інше як тоталітаризм. Тобто спротив проти гендерної та ЛГБТ-ідеологій не спрямовано проти самих геїв та проявом дискримінації, а навпаки є спробою їм допомогти та донести інформацію про згубний наслідок їхнього життя. 3. Християни також стали носіями вірусу гендеру.
 
Ми часто уявляємо гендерну ідеологію як щось реальне, відчутне, а головне, як цілісну систему. Проте це набір ідей, які можна порівняти до грипу, що передається у інформаційному полі. І очевидно можна бути носієм (прихильником) гендеру, навіть не підозрюючи про це. Наприклад вважати, що гомосексуалізм є таким же природнім і вродженим, як і звичайний потяг до чоловіків до жінок чи навпаки. Адже орієнтація – це те, що дається природою, а не набувається пізніше. Взагалі вважаю, що повинні у лексиці відокремити значення слова «дискримінація», як утиски за природними чинниками, які не можна змінити або передаються у спадок (раса, стать, фізичні вади) від утисків за ознаками, які можна обирати чи змінити (сексуальні схильності, політичні погляди, релігія). Тоді б не виникало непотрібної плутанини. Або категорично неможна замінювати термін «стать», яких є дві, на гендер, яких за останніми підрахунками близько 60. Ніби у деяких випадках це тотожні визначення, коли йдеться про жіночі, гендерні студії, проте це відкриває дорогу для подальших маніпуляцій.
 
Адже основна боротьба ведеться не на рівні особистостей чи владних структур, а на у мисленні та словах людей. Не буду уточняти, що такі поняття як «любов», «подружжя», «родина» чи «шлюб» ніяк не стосуються одностатевих відносин і не можуть використовуватися стосовно них у жодному разі. Та, на жаль, ці ідеї проникли навіть у церковне середовище. Особливо зараз, коли деякі ієрархи, засуджуючи сексуальні скандали у Церкві, вказують, що це педофілія та як треба з нею боротися. Проте тут відбулася маніпуляція поняттями. Педофілія – це сексуальні відносини з дітьми, які не мають виражених статевих ознак, натомість більшість злочинів стосуються підлітків (переважно хлопців) у період дозрівання 14-15 років, а це вже називається ефебофілія і оскільки більшість випадків стосуються юнаків, то є різновидом гомосексуалізму. Безперечно, це не виправдує жахливості вчинку, проте вказує на джерело та причини, а саме пропаганда гомосексуального способу життя та недостатній відбір майбутніх священиків у семінарії. 4. Компроміс з гріхом — це зрада Бога Нещодавно побачила світ книга одного відомого американського єзуїта Джеймса Мартіна «Будувати мости», де він закликає до діалогу між Церквою та ЛГБТ-спільнотою на основі поваги, вразливості, та співчуття. І все було б добре, якби зовсім увагою не було оминуто гріховність гомосексуальних актів та заклик до таких людей жити у чистоті. Захищаючи себе о. Дж. Мартін вказував, що і так геї знайомі з ученням Церкви і не потрібно ще раз на цьому їм наголошувати. А тим більш, якщо відразу говорити про це, то не буде жодної розмови. Мушу категорично не погодитися з цим єзуїтом, адже діалог не є ціллю самий у собі, а важливе лише спасіння цих людей і їхнє щастя. А поки вони практикують гомосексуалізм, цього неможливо досягти. Очевидно, що як і кожна людина, вони потребують поваги, співчуття та вразливості, та не кожний їхній вчинок заслуговує на наше схвалення чи толерантність. Обмеження чи дискримінація можуть бути і виправданими, якщо йдеться про спільне добро оточення. Тому промовчувати якесь вчення чи залишати його тіні – це просто про нього забувати.
 
Як кажуть старші і мудрі люди, колись жити було важче, але простіше. Всі знали, де проходить межа між добром і злом, а нині все перетворилося на сотні відтінків того ж сірого, де вже не знаєш, що чиниш: добро чи зло. Тому місія Церкви бути світлом для цього світу, коли цього світла правди та добра не вистачає у цьому світі і стати голосом сумління народу. Бо якщо християни йдуть на компроміси, вони втрачають присмак солі віри і ні нащо не годиться (Мт. 5, 13-14). 5. Бабці з хрестами і націоналісти з кийками — мрія адвокатів ЛГБТ​ ЛГБТ–руху будь-яке переслідування лише на користь. Головне, щоб були причини говорити про їхню дискримінацію. А це досить успішний психологічний хід.
 
Спочатку стати об’єктом насмішок і знущань, згодом – жалості, щоб захищали їхні права, і врешті-решт взірцем для наслідування. Люди, де б вони не жили, зазвичай схильні ставати на бік слабшого і скривдженого, до якого виникає почуття співчуття та жалю. Навіть якщо і не погоджуються з його поглядами та вчинками. Бути милосердними закладено Творцем у наших генах. А тепер перечитайте матеріали та фоторепортажі про гей-паради та кого там показано жертвою, а кого агресором. На жаль, самі віруючі часто роблять все, щоби потім їх називали гомофобами та не дослуховувалися до їх позиції.
 
Агресивна риторика давно вже використовується проти нас самих. То що скажете, мовчки реагувати на всілякі марші збочення та реалізацію гендерною ідеології серед наших дітей? Зовсім ні, вихід наступний. 6. Показувати красу подружжя і родини – найкраща реклама Поведінка більшості охрещених мені нагадує стиль життя секти маніхейців, які навчали, що все земне, у тому числі і наше тіло, походить від диявола, а тому треба від цього цим скоріше звільнитися. Тому вони влаштовували оргії, напивалися і чинили різноманітні збочення. Ніби то народження людини – це ув’язнення її душі у тілі, тому всіма методами намагалися уникнути зачаття нової людської істоти або практикували аборт.
 
Християнство дає на противагу цьому прекрасну альтернативу, що шлюб і родина можуть бути покликанням і дорогою до святості, де чоловік і дружина стають одним цілим перед Богом, щоби дати нове життя і стати образом Пресвятої Трійці. І раніше був відомий контраст між вірною і плідною Любов’ю у подружжі і невпорядкованими одностатевими відносинами, де в середньому буває від 500 до тисячі партнерів протягом цілого життя. Та нині усюди панує дух гедонізму, де головним сенсом є плотська насолода та власне задоволення. Тому не стільки гомосексуальні відносини намагаються піднести до рівня подружжя, скільки розуміння цінності шлюбу (навіть серед християн) деградувало до рівня плотських утіх, де немає зобов’язання та любові як дару із себе, а є лише тілесна утіха.
 
Відбулося ніщо інше як ерозія родини, де дітей виховують або мати з бабусею або батько, але немає цілісної і повноцінної родини. А це досить сприятливий ґрунт для гендерних ідеологій, якій так вказують, що більшість дітей виховуються представниками лише однієї статті і цього ніби то достатньо. Тому Церква має зміцнювати родину, щоб показати прекрасну альтернативу, що людина створена для любові і щастя у тривалому, вірному та благословенному Богом зв’язку чоловіка і жінки. Не можна лише вказувати негативні зразки поведінки, потрібно показати і щось більш прекрасніше, щоби показувати не лише небезпеку темряви, але й користь і добро світла.
 
7. Якою має бути позиція Церкви? Як і в кожному випадку, Церква має розрізняти гріх та грішника. Проти першого боротися, а щодо іншого виявляти милосердя. Проблема виникає тоді, коли гріх і людина настільки зрослися, що асоціюють себе одним цілим. Як гей-індентичність, коли гомосексуальна поведінка стає незамінним атрибутом життя людини. Такі люди є зіпсутими і, як пише Папа Франциск «є щось, що відділяє їх від спільноти (Мт. 18, 17). Повинні наново почути Євангеліє і заклик до навернення» (Аmoris Laettitia 297). Пропозиція Церкви є дорогою милосердя, але лише для тих, які хочуть його прийняти і навернутися. Адже неможна одночасно приймати і ліки і збудник хвороби. Тому Католицька Церква пропонує третій шлях між ненавистю і сліпим сприйняттям гомосексуалізму. Це шлях любові і допомоги для гомосексуалістів, які хочуть позбутися цієї залежності та жити повноцінним життям.
 
Очевидно, що Церква — це спільнота грішників, тому вслід за Папою можу сказати «Хто я такий, щоб судити гея, адже сам маю чимало гріхів.» Їх також Бог любить і за них помер на хресті, щоб і вони мали шанс отримати спасіння, якщо повірять і навернуться до Господа та покинуть своє колишнє життя. Проте Церква — це не середовище гріха, навіть якщо він і присутній у житті її дітей. Вона не може приймати те, що противиться Господнім заповідям, навіть якщо і весь світ називає це добром. У цьому сенсі християнство є нон-культурою, яка йде за течією Святого Духа, а не за хвилями мінливого світу. Проте у напрямку допомоги людям з гомосексуальними проблемами в Україні, думаю, зробили дуже мало.
 
Не дивно, що позицію Церкви по наркоманії, алкоголізму, абортам суспільство більш-менш сприймає і підтримує, адже християни досить успішно проявляють соціальну активність і допомагають залежним і потребуючим повернутися до звичайного життя через спеціальні центри, програми, акції допомоги. Щодо гомосексуалізму — чути лише заклики до боротьби. Якщо й існують конкретні випадки підтримки для осіб з потягом до власної статті, то це лише одинокі ініціативи окремих священиків чи спільнот. Адже більшість духівників не лише не знає як допомогти, але досить упереджена до таких людей. На Заході вже давно функціонують чимало товариств таких як «Сourange», «Exodus» тд., які опираючись на християнську мораль, займаються цим питанням. Тому поки Церква не почне брати активну участь у реабілітації гомосексуалістів, не слід очікувати, що її позиція буде вірогідною в очах громадськості і до неї будуть дослуховуватися.

Джерело: CREDO: http://credo.pro/2017/07/187054

 
Czy chcesz otrzymywać informację internetową na temat obrony życia w kraju i na świecie na swojego osobistego e-maila?
Zapisz się!


Twój adres e-mailowy jest u nas bezpieczny, nikomu go nie udostępniamy, ani go nie publikujemy.