Human Life International - Polska

Polski serwis pro-life

Життя людини – дорогоцінний дар Божий. Що робити, коли не хочеться жити?

Рейтинг користувача: 0 / 5

Неактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зіркаНеактивна зірка
 
– Життя людини – дорогоцінний дар Божий. Хто добровільно позбавляє себе життя, той по-блюзнірському відкидає цей дар. Християнин таким чином двічі ображає Господа як творця і як спасителя. Такий вчинок – наслідок зневіри та відчаю. Самогубців прирівнюють до духовних потомків Іуди, який зрадив Христа і потім повісився. Тільки Господь розпоряджається нашим життям. Не гідна людина його обривати.
 

Підпис відсутній

У багатьох з нас бувають критичні моменти, коли життя видається нестерпним, сірим, нецікавим, втрачається його сенс. Люди по-різному виходять з цієї ситуації. Хтось шукає вихід, як та жабка, що потрапила у банку зі сметаною, і рятується. Інший – у чарці чи у голці. А хтось – стоячи на даху висотного будинку, думає, що виходу немає. Самогубства були і будуть завжди: при всіх владах та режимах. У світі існує чимало теорій, які намагаються пояснити явище добровільної смерті, навіть є спеціальна наука – суїцидологія. Ще один незрозумілий феномен: у благополучних країнах люди частіше скоюють самогубства, ніж там, де панує бідність, голод та хвороби. Світовими лідерами є Фінляндія, Швеція та Японія. Злиденні африканці та індуси майже ніколи не накладають на себе руки.
«Локальний кінець світу»
У Радянському Союзі на цю тему в пресі не писали. В “країні будівників комунізму” не хотіли жити тільки психічно хворі, це на “загниваючому” Заході люди закінчували життя самогубством від бідності та відчаю, у нас такого просто не могло бути. Ми добре знали, що американський нобелівський лауреат Ернест Хемінгуей застрелився, але ніхто не розповідав, як закінчив своє життя талановитий український письменник Григір Тютюнник.
За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, серед людей віком від 15 до 44 років самогубство є однією з головних причин смерті. Суїцид на третьому місці поруч із дорожньо-транспортними аваріями після серцево-судинних і онкологічних захворювань. Кожного року в світі понад 900 тисяч людей покінчують життя самогубством, фактично кожні 40 секунд хтось накладає на себе руки. Це величезний цвинтар надій, які ніколи не стануть реальністю. Чому ж люди йдуть добровільно з життя?
Відповісти на запитання, винесене в заголовок, ми попросили завідувача психотерапевтичним кабінетом Волинської обласної психіатричної лікарні №1, позаштатного обласного психотерапевта Юрія Кравчука:
– Самогубці вирішують покінчити з життям з двох основних причин: важка душевна травма, коли абсолютно нормальна людина вирішує накласти на себе руки в силу певних обставин. І друга: різні психічні захворювання, коли у пацієнтів спотворене сприйняття реального світу. Ми розглянемо першу категорію. Наші пацієнти, як правило, молоді люди, а основна причина – нерозділене кохання. Для них настає “локальний кінець світу”. Дівчатка п’ють таблетки, а потім їх рятують у відділенні штучної нирки. Зате згодом, коли вони повертаються до життя, то в них перебудовується свідомість: “Яка я дурна, що наробила…”
За словами медика, на самогубство наважується людина внаслідок психічної травми, або, як кажуть фахівці, – виникає тунельний стан свідомості, коли вона не бачить, що робиться навколо, і весь світ звужується до однієї проблеми, яка постійно звучить в голові. Ми знаємо безліч різних порад, але людина не може не зациклюватися. Це як камінчик у черевикові, який муляє при кожному кроці.
– Смерть – це не вихід, а втеча від проблем, – продовжує Юрій Костянтинович. – Я б навіть назвав це боягузтвом. Більшість самогубців – чоловіки. Жінка сильніша по природі своїй. Вона – мати, берегиня, опікується і чоловіком, і дітьми. За усталеними стереотипами, мужчина – годувальник сім’ї, здобувач. А якщо він безробітний і перебивається випадковими заробітками? Втрата роботи у працездатному віці – серйозна причина самогубств. З’являється відчуття неповноцінності, він починає випивати, алкоголь лише загострює душевний стан, а тут ще жінка докоряє. І тоді чоловік лізе у петлю. Навіть не беручи до уваги, що в нього є діти, старенькі батьки, яких треба догледіти до смерті, родина. Тому в сім’ї, попри труднощі, повинен бути нормальний, цивілізований діалог, а головне – взаєморозуміння та любов.
Окрема тема – дитячі самогубства. У підлітків незріла психіка, немає критичної оцінки ситуації і відповідальності за свої вчинки. У юному віці найголовніша причина самогубств – нерозділене кохання. Хоча це покоління менш романтичне і більш цинічне, але такі випадки трапляються. Ще однією з причин є перебільшений страх перед покаранням за якийсь проступок чи погану оцінку, намагання будь-що уникнути відповідальності. Тому до дітей треба ставитися дуже чуйно.
– У критичній ситуації потрібно активно шукати допомогу, не тримати проблему в собі, – радить психотерапевт. – Для початку хоча б поговорити з людиною, яка не буде над вами насміхатися, а вислухає. Важливу роль відіграє підтримка оточуючих. Нам треба бути уважнішими, терпимішими один до одного. Звернутися на телефон довіри, проконсультуватися у психолога чи психотерапевта.

Жінки сильніші і стійкіші до труднощів
Не завжди люди звертаються по допомогу у критичних ситуа-ціях, а зважуються на фатальний крок. Заступник начальника Волинського обласного бюро судово-медичної експертизи Андрій Савченко зазначив:
– За 2010 рік на Волині зафіксовано 151 випадок самогубства, з них 142 – чоловіки і 9 випадків – жінки (всього 6 відсотків). Очевидно, вони більш сильніші і стійкіші, можуть протистояти труднощам і проблемам, хоча їх називають слабкою статтю. Якщо порівнювати з попередніми роками, то кількість приблизно така ж. Найбільше людей працездатного віку від 21 до 59 років. Двоє самогубців віком 15 і 17 років, а основна причина – нерозділене кохання.
Експерт пояснив, яким чином люди вкорочують собі життя. Зі 151 випадку – 136 самоповішень. Далі йдуть ушкодження гострими предметами, вогнепальною зброєю, падіння з висоти і отруєння. До останнього більше схильні жінки: випила таблетки – і заснула. Зменшилася кількість отруєнь медикаментами, очевидно, ретельнішим став рецептурний контроль, зате зросла кількість самогубств за допомогою вогнепальної зброї (мисливської, саморобної) і навіть з гумовими кулями.
– Коли розпочалася криза, то виникло запитання, чи збільшилася у зв’язку з цим кількість самогубств, – продовжує експерт. – За нашими даними, такої закономірності немає. Можливо, 1-2 випадки пов’язані саме з невиплатою кредитів. У віковій категорії 41-59 років більшість – безробітні. У 65 відсотків усіх померлих в крові виявили алкоголь. З них більше половини у стані алкогольного сп’яніння важкого ступеня. Найстарший самогубець був 1933 року народження.
За кожною цифрою експерта – трагедія чиєїсь сім’ї, родини. Водночас Волинь – на одному з останніх місць серед інших областей України за кількістю випадків суїциду. Для порівняння, на сході України кількість людей, які добровільно покінчили з життям, становить 40-45 на 100 тисяч населення. У той час як на Волині цей показник – 15 осіб. Держкомстат оприлюднив дані про самогубства в Україні. В останні роки з життям із власної ініціативи прощаються близько 20 людей на кожні 100 тисяч населення. У 2009-му добровільно пішли з життя близько 10 тисяч наших співвітчизників. Даних за минулий рік ще не оприлюднювали. Якщо порівнювати зі світовою статистикою, то Україна знаходиться серед країн з середнім рівнем суїциду.

Зупинила думка про дітей
У процесі підготовки цієї публікації про свій досвід самогубства погодився розповісти один мій знайомий, 53-річний Олег П.:
– В мене досить болісно проходила “криза середнього віку”. Почуття до дружини зникли, підростали діти. До нас на фірму прийшла молода юристка, випускниця університету. В мене з нею зав’язався роман, про який невдовзі дізналася дружина. І розпочалися скандали, сцени ревнощів. Я хотів розлучитися, а дружина не давала згоди. Коханка поставила ультиматум, а тут – криза, і мене скоротили. Що робити? Ні сім’ї, ні роботи, ні коханки, яка відразу знайшла собі іншого. Спочатку хотів повіситися, а потім як уявив себе в петлі, то передумав. Вирішив викинутися з дев’ятого поверху, щоб відразу розбитися на смерть. Вже навіть прощального листа взявся писати. Але зупинила мене думка про дітей, про власну душу навіть не задумувався. Що з ними буде? Дочці тоді виповнилося 19 років, а синові – 17. Ніби вже й не маленькі, але як вони будуть без батька? Пригадав випадок, який колись давно стався в нашому селі. Ніби ні з того ні з сього повісився дядько. В нього залишилося три доньки. Вони всі виросли, вивчилися, і гарненькі були, але так і не вийшла заміж жодна, залишилися старими дівами. Їх називали дочками Федора-вішальника. Хлопці казали: “Що я з нею буду робити? Крикну на неї, а вона піде повіситься”. В селі старші люди пояснювали: дівчата розплачуються за батькові гріхи. Тільки тоді до мене дійшло, що я міг наробити. А Господь вберіг від того фатального кроку з даху будинку. Я поїхав у монастир і тільки там усвідомив, який страшний гріх намагався скоїти. Нині життя налагодилося, знайшов іншу роботу, восени доньку віддали заміж.

«Господи, помилуй мене, грішного»
Настоятель Свято-Покровського храму села Озеро Ківерцівського району отець Михайло Журомський, який неодноразово бачив смерть ще в юному віці під час служби в Афганістані, пояснює, чому самогубство вважається смертельним гріхом:
– Життя людини – дорогоцінний дар Божий. Хто добровільно позбавляє себе життя, той по-блюзнірському відкидає цей дар. Християнин таким чином двічі ображає Господа як творця і як спасителя. Такий вчинок – наслідок зневіри та відчаю. Самогубців прирівнюють до духовних потомків Іуди, який зрадив Христа і потім повісився. Тільки Господь розпоряджається нашим життям. Не гідна людина його обривати. Самогубство є одним з найважчих гріхів і прирівнюється до вбивства іншої людини. Православна церква всіляко старається застерегти від цього, не допустити. Але все залежить від самої людини. Ми ж на цьому світі заробляємо собі життя вічне, тут ми тільки в гостях. За церковними канонами самогубців чекає “огонь геєнський, огнений”. За ними не звершується чин похорону. Дозволяється лише приватна молитва рідних і близьких за помилування його душі. Самогубці не задумуються про ту важку травму, яку вони завдають родині, батькам. Якби люди були з Богом, ходили в храм, то такого б не сталося.
– Адже життя – це краса, любов, подвиг, – продовжує священик. – Господь наділив нас душею, яка, пройшовши випробування, страждання, спокуси, повинна очиститися і предстати перед Богом чистою. Коли не хочеться жити, то треба читати Ісусову молитву: “Господи, помилуй мене, грішного”. І вона вас врятує, допоможе, зупинить від необачного страшного кроку. Церква дозволяє здійснювати чин похорону і всі молитви лише в таких випадках, коли накладають на себе руки психічно хворі.

«Варто додивитися цей фільм до кінця»
Самогубство називають найвищим проявом егоїзму. Коли хтось з близьких накладає на себе руки, у родини виникає почуття провини: “Не догледіли, не вберегли, не прислухалися”. Інколи людина каже: “Мені так погано, що аж жити не хочеться”, то їй, зазвичай, відповідають: “Та що ти таке кажеш? Візьми себе в руки”. А часом буває такий стан, що вона не може взяти себе в руки. Тому треба бути уважним до тих, хто поряд. І тоді ми зможемо попередити багато драматичних вчинків та подій.
А на запитання, винесене у заголовок, відповідь однозначна – жити! Незважаючи на обставини, проблеми та труднощі. Як радить психолог, подумайте, якою буде ваша проблема через п’ять років. Тому треба боротися, шукати вихід, звертатися до рідних, друзів, психологів чи психіатрів. Читачі скажуть: легко давати поради. Добре усвідомлюю: мої слова не зупинять потенційного самогубця, який надумав звести рахунки з життям. Але хочеться вірити, що вони змусять замислитися людину, яка втрачає життєвий інтерес. Для чого переривати життя, коли воно й так коротке. Пам’ятайте: ситуацій без виходу не буває, є тільки неприємні рішення. Наклавши на себе руки, ви не вирішите свою проблему. Адже життя – це не чорно-біла зебра, воно кольорове і яскраве, наче веселка. За поганими подіями обов’язково прийдуть позитивні. Можна сказати по-іншому: життя – це як очікування маршрутки, тільки-но зберешся плюнути на все і піти, як вона вирулює, і потрібно їхати далі. Тож варто, як пише Оксана Забужко, “ще почекати, додивитись цей фільм до кінця”.
Кость ГАРБАРЧУК

 
Prosimy podaruj swój 1% na obronę życia!  Nasz KRS: 0000249454

Czy chcesz otrzymywać informację internetową na temat obrony życia w kraju i na świecie na swojego osobistego e-maila?
Zapisz się!


Twój adres e-mailowy jest u nas bezpieczny, nikomu go nie udostępniamy, ani go nie publikujemy.

Pomoc Rzeczowa

POMOC RZECZOWA3
fromoceantoocean
 
logoFKP 01
 
logo GV
 
duszpasterstworodzinag